За словами полковника Гранта, численні амбіції Трампа можуть зазнати краху в найближчому майбутньому.
Полковник британської армії у відставці та авторитетний військовий аналітик Глен Грант поділився своїми думками в інтерв'ю з ведучим програми "Студія Захід" Антоном Борковським на телеканалі "Еспресо". Він обговорив можливість залучення військ НАТО до конфлікту з Росією та наголосив на важливості реформування Збройних сил України.
Ситуація починає прояснюватися, і ми вже маємо уявлення про те, хто стане наступним президентом США. Відомо також, що в його адміністрації можуть опинитися особи, чиї професійні якості та біографії навряд чи викличуть у нас позитивні емоції. Серед потенційних кандидатів на посаду голови Пентагону фігурує ведучий Fox News, а державним секретарем може стати Марко Рубіо. У нас залишилося два місяці, щоб підготуватися до можливих наслідків, адже вплинути на ситуацію з нашим основним військовим партнером ми не в змозі.
Перш за все варто звернути увагу на те, що більшість людей, які долучаються, є досить розумними. Можливо, вони не мають достатнього професійного досвіду, але їхній інтелект і потенціал очевидні. У багатьох із них є дві головні причини бути там. По-перше, це їхня відданість Дональду Трампу, яка проявлялася протягом останніх восьми чи дев'яти років, адже відданість - це те, що Дональд Трамп високо цінує. По-друге, їхні погляди та ідеї збігаються з ідеями Дональда Трампа, що робить їх частиною руху, який прагне реалізувати гасло: "Зробимо Америку великою!"
На мою думку, не слід оцінювати цю категорію людей, про яких я раніше не мав жодної інформації, через призму українських реалій. Адже мова йде про вибори в США, які мають безпосереднє відношення до американської політики. Це питання визначення того, хто буде на чолі Сполучених Штатів.
Україна є другорядним питанням. Протягом останніх кількох років за президентства Джо Байдена ви залишалися другорядним питанням, і, гадаю, з Дональдом Трампом ситуація не зміниться. У нього є важливіші пріоритети в самій Америці - гроші, влада, власний порядок денний, щоб стати, як би це висловитись, пожиттєвим лідером Америки. Він уже заявляв, що інших виборів у США не буде. Почекаємо - побачимо, як він спробує втілити це в життя. Однак будь-які зміни впливатимуть і на Україну, адже питання стосується Америки. Люди більше зосереджуватимуться на внутрішніх проблемах і менш охоче витрачатимуть кошти на зовнішні справи.
Найбільша загроза в тому, що вони можуть повернутися до політики ізоляціонізму, подібної до тієї, що панувала за часів Другої світової війни, коли увага була зосереджена виключно на внутрішніх справах Америки, за винятком, можливо, Китаю.
Безумовно, це матиме наслідки не лише для Америки, але й для Європи та всіх союзників, які можуть знадобитися Сполученим Штатам у разі війни з Китаєм, у разі, якщо така війна стане неминучою. Все більше скидається на те, що Китай готується до війни, адже він підтримує Росію, не стримує Північну Корею, яка також підтримує Росію, і, безумовно, не впливає на Іран, який діє в тому ж напрямку. Тому, вважаю, що нас очікують важкі часи.
Щодо Дональда Трампа, на мій погляд, багато його планів і мрій будуть зруйновані в найближчі місяці під впливом непередбачуваних обставин. Саме ці обставини зрештою візьмуть гору та змусять його уряд зіткнутися з реальністю світу, а не лише з обмеженою реальністю американської політики.
Американський ізоляціонізм завжди закінчувався великими війнами на Європейському континенті - це доконаний історичний факт. Дональд Трамп зараз займатиметься всім, але не Європою, і це може сильно збільшити російські апетити.
Одночасно існує постать, яку недооцінюють – Ілон Маск. Нещодавно я мав розмову з політиками з Європи про Маска, і вони висловили думку, що через півроку між ним і Дональдом Трампом станеться конфлікт. Але я впевнений, що цього не станеться. З іншого боку, Ілон Маск, будучи молодим, має безліч амбіцій та можливостей для впливу.
Ми спостерігаємо, як Сполучені Штати готуються до потенційного руйнування або блокування свого традиційного дипломатичного апарату – впливової середньої ланки державних службовців, які є патріотами країни і усвідомлюють суть рейганівської доктрини. Ілон Маск братиме участь у формуванні кадрів, що стосується як США, так і їхньої системи управління. Найімовірніше, він зможе знайти спільну мову з головою Пентагону. Які варіанти розвитку подій ви бачите в цій сфері?
Передусім, слід відзначити, що Росія, вірогідно, продовжить свої дії. Я не бачу жодних механізмів чи інструментів, які могли б примусити її зупинитися, оскільки, як я вже неодноразово підкреслював, Путін переконаний у своїй перемозі. Хочу пояснити, чому я так вважаю. По-перше, він отримує суттєву підтримку від Північної Кореї, Китаю та Ірану. Це потужна допомога, що охоплює постачання обладнання, техніки, технологій і, найважливіше, арсеналу зброї. А тепер до цього ще додається й жива сила.
Таким чином, Путін отримує значну підтримку. Додатково, йому вдалося закріпити свій вплив у НАТО та Європейському Союзі, що призводить до серйозних викликів для України в рамках цих організацій. Це стає для нього вагомим доводом, і саме з цієї причини він вважає, що досягає успіху.
Тепер перейдімо до Маска. Маск незвичайна особистість. Ми не знаємо, наскільки амбітними є його плани. У нього вже є всі гроші, які йому потрібні, і це викликає у мене занепокоєння, адже коли у людини є все багатство світу, наступною метою стає влада. Він уже є найбагатшою людиною у світі. Так, багато з його статків - борги, як і у Дональда Трампа, але формально він найбагатший у світі. Тож що буде його наступним кроком? Можливо, Дональд Трамп так активно залучає Маска, щоб він спробував очистити американську систему від зайвої бюрократії, адже є так багато урядовців, які виконують роботу не за призначенням і отримують за неї великі гроші. Це величезна, самозабезпечена індустрія, яка часто не приносить реальної чи значущої користі для США. Однак виникає питання: чи не зруйнує Маск, який не має досвіду в бюрократії, важливих речей? Чи не ліквідує він, наприклад, такі установи, як міністерство освіти, які справді мають сенс і значення для всієї країни? Це поки що невідомо, але одне очевидно: на Америку чекають справжні американські гірки.
У найближчі роки цей рух, ймовірно, вплине і на нас. Важко сказати, яким чином і наскільки серйозно це відобразиться. Проте повертаюсь до основного: Росія не має наміру зупинятися. Я не спостерігаю жодних дій або висловлювань Дональда Трампа, які могли б переконати Путіна повертатися в межі. Путін вже давно вийшов за ці межі, він діє на власний розсуд і, наскільки можу судити, має намір продовжувати рухатися вперед.
Можливе розширення конфлікту може торкнутися країн Центральної Європи. Цей сценарій може реалізуватися вже наступного року, а деякі європейські політики в цей час нагадують персонажів з творів Кіплінга. Як бандерлоги, вони спостерігають за Каа, однак цей пітон не є Путіним; тут ідеться про глобальні зміни та світову війну. Необхідно приймати швидкі, ефективні та розумні рішення, враховуючи, що система безпеки на континенті може швидко змінюватися — Трамп може знайти будь-який привід для дій.
Хотілося б сподіватися, що все складеться добре, але варто також взяти до уваги й критичний сценарій. Уявімо ситуацію: Трамп телефонує Путіну і говорить: "Зупини війну". На що Путін відповідає: "Я не маю наміру зупиняти конфлікт, адже маю свої цілі". Що тоді буде? Наслідки такої бесіди можуть залишитися для нас невідомими. Якщо вона й відбудеться, важко передбачити, що саме Трамп може запропонувати або якими погрозами намагатиметься вплинути на Путіна, щоб той погодився на мир.
Якщо розглядати критичний сценарій, він, ймовірно, передбачає агресію проти країни-члена НАТО. Зазвичай малоймовірно, що таким об'єктом стане держава, яка не має членства в НАТО, хіба що мова йде про Грузію чи Молдову. Грузія вже насправді перебуває під російським контролем. Чесно кажучи, сьогодні вона є складовою російського впливу. Поруч з нею знаходиться Вірменія, яку Путін має намір підкорити в майбутньому, застосовуючи всі можливі маніпуляції.
Залишається ще Молдова, і, судячи з результатів останніх виборів, баланс у країні дуже хиткий між проросійськими та прозахідними настроями. Молдова ще не остаточно визначилася з орієнтацією на Захід, тож Путін може спробувати скористатися ситуацією, щоб посилити свій вплив там. Однак жодна з цих трьох подій не змусить Захід діяти активно. Лише напад на країни, такі як Норвегія, Швеція, Велика Британія, Іспанія чи інші ключові члени НАТО, здатний пробудити Захід, змусивши його зреагувати рішучіше.
Путін не збирається діяти поспіхом, адже знає, що це змінить правила гри. Він не хоче змін. Його мета - зберегти поточний стан, де зміни відбуваються повільно і поступово, через підкуп політиків, дрібні атаки то тут, то там, щоб ситуація залишалася нестабільною. Він не прагне великої ескалації. Тому, думаю, ми й надалі спостерігатимемо таку ж стратегію. Малоймовірно, що він піде на масштабний наступ, адже це не відповідає його інтересам. Внаслідок цього ми продовжуватимемо бачити слабких, політиків, які, як ви виразились, дуже нагадують бандерлогів.
Єдина перспектива, яка нині вимальовується, – це усунення Шольца, який, здається, або підтримує Росію, або має до неї такі симпатії, що не прагне чинити опір. Якщо на його місце прийде більш рішучий лідер у Німеччині, це може суттєво змінити розстановку сил, і ми вкрай потребуємо саме цього. Макрон, у свою чергу, показує, що говорить багато, але його дії залишаються обмеженими.
Нам необхідно, щоб Німеччина та Франція діяли разом і злагоджено, демонструючи силу та рішучість. Це означає, що потрібен сильний канцлер, а не слабкий, як зараз. Нещодавно я слухав промову Шольца в парламенті, і він говорив про те, чого не зробив, так, ніби це були його досягнення. Його поведінка нагадує поведінку розбещеної дитини, яка, не бажаючи грати у футбол, забирає м'яч і йде додому. Такі заяви просто жалюгідні. Тому чим швидше Шольц покине свою посаду, тим краще для всіх.
Однак Захід досі залишається в сплячці. Я побоююсь, що це не зміниться, поки не станеться щось значне — або з боку Путіна, чого я не очікую, або, що більш ймовірно, зі сторони США. Наприклад, якщо Трамп вирішить вивести війська з певної території та оголосить: "Розбирайтеся самі, це не наша справа". Такий крок міг би змусити людей активізуватися, але навіть у такому випадку я не впевнений, що це відбудеться, адже сучасні політики демонструють надмірну слабкість.
Путін залучає військових з Північної Кореї, щоб уникнути оголошення загальної мобілізації та зберегти спокій у Москві й Санкт-Петербурзі — містах, які критично важливі для функціонування Росії та її внутрішньої стабільності. Використання корейських військових є явним викликом для євроатлантичної спільноти. Зараз їх застосування спостерігається в Курській області. Однак виникає занепокоєння щодо випробування обмежених людських ресурсів. Північна Корея, будучи диктатурою, сприймає війну як можливість для підвищення соціального статусу своїх громадян.
З іншого боку, традиційні американські генерали, такі як Марк Міллі, голова Об'єднаного комітету начальників штабів, могли не підтримати те, що почав обговорювати генерал Валерій Залужний, який раніше очолював ЗСУ і нині є надзвичайним і повноважним послом України у Великій Британії та Північній Ірландії. Можливо, Залужний не зовсім чітко провів ці паралелі, але, наприклад, підводні човни кардинально змінили стратегію та перебіг Першої і Другої світових воєн. Традиційні великі держави зосереджувалися на створенні потужних надводних флотів, тоді як німці зробили акцент на підводному флоті та субмаринах. Сьогодні мова йде про використання різних безпілотних літальних апаратів, про дронові армії, здатні виконувати функції ракет і істотно виснажувати системи протиповітряної оборони. Всі ці зміни відбуваються буквально на наших очах.
Я повністю погоджуюсь із коментарем Залужного. Ми вже дійшли до того моменту, коли солдати повинні не лише спостерігати за лісом, а й постійно стежити за небом, адже значна частина бойових дій тепер відбувається саме там. З точки зору росіян, вони демонструють прогрес у своїх діях. Вони активно використовують безпілотники, хоча ще не змогли повністю інтегрувати їх у структуру своєї армії. Це означає, що їхнє використання дронів все ще централізоване, і солдати часто діють ізольовано. Проте варто відзначити, що вони дуже швидко навчаються та адаптуються.
Збройні сили України показують надзвичайну продуктивність, коли отримують змогу діяти автономно. Проте, в умовах суворого нагляду з боку командування, їхня бойова здатність і логістичні процеси значно погіршуються.
Надзвичайно важливо досягти кращої інтеграції у використанні безпілотників, щоб забезпечити війська необхідними дронами в потрібний час. Як показали дії українських військ під Курськом, коли вони добре екіпіровані та мають можливість воювати відповідно до реальних умов, їхня перевага над російськими силами стає очевидною. Водночас, коли українським військовим доводиться утримувати оборону конкретного села чи будівлі, росіяни отримують здобутки завдяки своїй чисельній перевазі та, що особливо важливо, більшій кількості безпілотників. Це підкреслює необхідність не лише належного забезпечення, але й автономії для українських сил у прийнятті тактичних рішень.
Наступним важливим кроком у нашій стратегії має стати не закріплення наших військ на одному місці, а забезпечення їх максимальною кількістю безпілотників для активних дій на фронті. Це дозволить нам перейти від оборонних дій до активних наступальних операцій. Підтримка військ на фіксованих позиціях - це шлях до поразки. Ми бачимо, як російські сили оточують наших військових, коли ті залишаються нерухомими. Натомість, якщо українські війська зберігатимуть свою мобільність і матимуть достатньо безпілотників, вони зможуть завдати серйозної шкоди ворогу.
Однак залишається проблема з урядовою системою закупівель. Хоча безпілотники постачаються, їхня кількість і типи не завжди відповідають потребам підрозділів. Значну частину забезпечення, до 70-80%, все ще покриває волонтерський рух. Уряд поки не вирішив бюрократичні труднощі, пов'язані з заміною втрачених безпілотників. Наприклад, дрони Mavic вважаються витратними матеріалами, однак військовим досі потрібно подавати звіти про їх втрату. Це створює додаткові труднощі: деякі бригади навіть не хочуть отримувати урядові дрони, оскільки це тягне за собою обов'язок звітувати і ризик бути притягнутими до розслідувань у разі їхньої втрати, що є неминучим у бойових умовах. Цю ситуацію необхідно терміново виправляти, аби система працювала на підтримку військових, а не створювала для них зайвих перепон.
Війна безпілотників демонструє величезний потенціал для подальшого розвитку, особливо в контексті інтеграції штучного інтелекту. З впровадженням новітніх технологій та удосконаленням безпілотних літальних апаратів, попит на них, ймовірно, буде зростати, а не зменшуватися. Це потребує створення більш ефективних систем доставки, вдосконалення виробничих процесів та оптимізації технологічних передач. Оскільки Росія постійно змінює свою стратегію використання безпілотників, Україні необхідно діяти швидше та гнучкіше, реагуючи на їхні дії і залучаючи всі можливі ресурси для протидії. Хоча в деяких аспектах Україні ще належить подолати значний шлях, вона рухається у правильному напрямку. Сподіваюсь, що система буде вдосконалюватися, і Збройні Сили України зможуть ефективно використовувати необхідні дрони для виконання специфічних завдань.
Хотів би обговорити з вами систему військового управління, зокрема континентальну безпеку. Існують генеральні штаби таких країн, як Велика Британія, Франція, Німеччина, Литва, Польща та Україна. Важливо, щоб вони розглядали можливі негативні сценарії та готувалися до них, оскільки ці загрози можуть реалізуватися в короткі терміни. Хоча ми прагнемо зберігати оптимізм, слід визнати, що американський ізоляціонізм становить небезпеку для Європи.
Ситуація в українській армії є складною — як всередині, так і на передовій, але ця армія вже витримала повномасштабне вторгнення з боку Росії і навіть змогла завдати удару по окремих ділянках фронту, розгромивши російських агресорів. Чи помічаєте ви якісь зміни в оперативному управлінні країн, які можуть стикнутися з загрозою, таких як Німеччина, Франція, Польща, Литва, для розробки "плану Б"? Незважаючи на можливу незадоволеність населення цих країн, важливо підготувати людей до серйозних викликів.
Я б зазначив, що наразі ми все ще знаходимося на стадії "плану А+". Насправді, я не спостерігаю жодних ознак переходу до "плану Б". Немає жодних суттєвих змін чи дій у жодній з країн, які б вказували на те, що їхні керівники усвідомлюють реальну ситуацію. Це викликає сум, адже просто вдосконалювати те, що вже існує, недостатньо. Модернізація лише за рахунок незначних поліпшень не є шляхом уперед; потрібні кардинальні зміни, нові підходи та повна переоцінка методів ведення бойових дій.
Згідно з словами Залужного, нинішня війна здебільшого ведеться за допомогою безпілотників. За останній місяць я спостерігав три відео з тренувань військових у різних країнах Європи. Багато людей відзначають високу якість цих навчань, але в той же час солдати продовжують зосереджуватися на землі, так само, як це було 20 років тому. В ході тренувань дрони не використовуються, що призводить до того, що військові не піднімають погляд у небо, хоча це сьогодні є критично важливим. У деяких країнах навіть існують заборони на використання дронів під час навчань з міркувань безпеки, що фактично унеможливлює їх польоти над військовими. Це серйозний виклик, який вказує на те, що політики не усвідомлюють, що умови ведення війни змінилися. В Україні ці зміни вже стали очевидними, суттєво впливаючи на військову стратегію. Іншим державам слід терміново адаптуватися до цього нового формату ведення бойових дій.
Скільки ж офіцерів з цих держав вирушають прямо на фронт, аби зрозуміти, як змінилися умови ведення бойових дій, а потім повертаються, щоб впроваджувати ці нововведення у своїх збройних силах? Я вважаю, що таких обмаль.
Більшість тих, хто приїжджає, складають переважно пенсіонери-спеціалісти, які діють з професійних мотивів, а не активні військові, готові повернутися додому та впроваджувати зміни. Я вважаю, що слід повернутися до вашого попереднього запитання — який шок необхідний, щоб люди почали діяти. Шок може трапитися, але до того часу може бути вже пізно. Це ставить нас перед загрозою ще гіршої ситуації — не лише для України, але й для всієї Європи. Якщо люди не усвідомлять серйозність цього питання, яке не вирішиться саме собою, наслідки можуть бути руйнівними.
Також існує питання щодо людських ресурсів — зокрема, кількість військовозобов'язаних, укомплектування підрозділів тощо. Залишається невідомим, скільки додаткових резервістів підготувала Росія, чи планує вона перекидати, скажімо, з Курського напрямку на Харківський, північнокорейських військових, але така ймовірність існує. Враховуючи ширину фронту, можливо, варто розглянути створення нових управлінських структур, а також повернутися до більш крупних формувань, перейшовши до дивізійної системи.
Протягом останніх декількох тижнів ви, напевно, звернули увагу на висловлювання Стерненка, Бутусова та мої, що підкреслюють важливість системи управління для здобуття перемоги у цій війні. Потрібно внести зміни, оскільки численні її складові залишаються неналежними.
Вважаю, що залучення більшої кількості цивільних осіб до процесу управління є надзвичайно важливим. На високих щаблях влади досі переважає військова присутність, і часто можна спостерігати певну упередженість, яка свідчить про те, що лише військові володіють найкращими знаннями для прийняття рішень. Це абсолютно не відповідає дійсності.
Існує безліч цивільних спеціалістів, які можуть внести вагомий внесок. Погляньте на успішні цивільні проекти: наприклад, ефективність виробництва та технологічний прогрес компанії "Нова пошта", або те, як "Сільпо" щоденно забезпечує стабільну роботу своїх супермаркетів навіть у складних умовах. Ці приклади ілюструють, що залучення цивільних експертів може значно поліпшити управлінські процеси та адаптацію до нових викликів. Саме цього не вистачає у військовій сфері, і саме такі підходи слід терміново впроваджувати.
Треба поставити собі запитання: де ж знаходиться адекватний рівень управління логістикою в армії? Однак це лише одна з численних проблем. Постійне розподілення бригад і переведення батальйонів з одного місця в інше суперечить базовим військовим принципам. Підрозділи повинні підтримувати свою цілісність.
Бригада є основною бойовою одиницею, і її важливо зберігати у цілісному вигляді. Розподіл бригад можливий лише у найвпливовіших обставинах, і навіть тоді це рішення повинно бути добре обґрунтованим та підлягати повторному аналізу. Проте, така практика відбувається регулярно, що веде до серйозних наслідків.
Військовослужбовці стикаються з нестачею належного матеріально-технічного забезпечення, що призводить до дезорганізації командування та руйнування довіри. Підрозділи демонструють значно вищу ефективність, коли знають, проти кого вони борються, і хто перебуває поруч з ними. Важливо мати уявлення про обличчя та імена товаришів, а також впевненість у їхній надійності і професіоналізмі. Солдати проявляють кращі результати, коли впевнені у здібностях своїх керівників. Відсутність цієї довіри призводить до зниження бойової спроможності підрозділів, що є неприйнятним у умовах війни.
Коли ви потрапляєте під керівництво нового командира, виникає безліч запитань: якою є його манера мислення, як він організовує роботу та які вимоги пред'являє. У свою чергу, новий командир не має уявлення про вас, не знає ваших здібностей і не розуміє, чи можна вам довіряти. У військовій справі розподіл бригади є серйозним кроком, якого слід уникати. Однак у нашій ситуації така практика є звичною.
Як на мене, однією з найефективніших управлінських змін, які можна запровадити уже зараз, є припинення практики розділення бригад. Бригади повинні залишатися згуртованими, і очолювати їх має найкращий можливий командир. І це не повинно залежати ні від рангу, ні від походження - командиром має бути той, хто найкраще підходить для цієї ролі.
А може у ворога зараз, під час зимової кампанії, завершитися наступальний імпульс? Чи вони поставили собі конкретне операційне завдання на найближчі три місяці - займати якомога більше територій, не рахуючись з утратами, і врахували втрати, як санітарні, так і незворотні?
Це цікаве запитання. Багато хто вважає, що Росія докладає всіх зусиль, тому що вірить у наближення миру. Можливо, вони справді так думають, але я сумніваюся, що Росія насправді вірить у якийсь мир. Важливо розуміти, що для Росії, як і для багатьох інших, припинення вогню є насамперед політичним, а не військовим кроком. Це всього лиш політичний інструмент для виграшу часу, необхідного для підготовки та продовження військових дій.
Отже, очевидно, що миру не досягнемо. Це розуміють як в Україні, так і на Заході, хоча все ще існує чимало тих, хто вірить у можливість примусити Росію до мирних переговорів. Це всього лише ілюзія. Водночас деякі люди хвилюються, що Трамп може вдатися до радикальних дій, адже не розуміють його логіки та підходів до прийняття рішень. Наприклад, вони категорично проти участі американських, британських військ або навіть НАТО у цьому конфлікті.
Водночас росіяни, враховуючи свій спосіб мислення, можуть сприйняти заяви Трампа про можливий вихід із НАТО як хитрий маневр, спрямований на їх дезорієнтацію. Тому слова Трампа можуть мати зворотний ефект - їх можуть протлумачити по-іншому, ніж він того очікує, і призвести до наслідків, які є протилежними до його намірів.
На мою думку, Путін нині відчуває нестійкість як з боку західних країн, так і з боку української влади. Він діє з максимальною активністю, використовуючи всі доступні ресурси, поки це ще можливо. У його діях не видно значного опору. Це лише моя теорія, але вона базується на аналізі його поведінки та реакцій міжнародної спільноти.
