"Київський вальс" та "Варіації соняшника" — це символи України: в США завтра відбудеться благодійна виставка.
9 листопада на квітковій фермі Farmstand у долині Гудзона (штат Нью-Йорк, США) відбудеться відкриття благодійної виставки під назвою "Варіації соняшника. Це Україна". Аукціон стартував 2 листопада. Виставка включає 27 гравюр високого друку, кожна з яких оформлена в унікальну концептуальну рамку та представляє 27 регіонів України, включаючи території, які були незаконно окуповані Росією з 2014 року. Основна мета заходу — стимулювати дискусії та підвищити обізнаність про сучасну Україну. Виручені кошти від продажу гравюр, а також прибуток від книги "Київський вальс" будуть спрямовані на гуманітарну допомогу Україні. Ідея та реалізація цього проєкту належать Кетрін Шейні Лек, письменниці, друкарці та давній подрузі ZN.UA.
У 1994 році до нас прибула молода американка, яка щойно закінчила університет. Вона спеціалізувалася на пострадянських студіях, зосереджуючи увагу на історії України, і прагнула відвідати землю своїх предків: родина Кетрін походила з Житомира, були євреями. І ось, нарешті, з’явилася можливість, і Кетрін, не роздумуючи, вирушила до України.
Ми яскраво згадуємо ті моменти.
У аеропорту новоспеченого бакалавра зустрічав наш щойно призначений головний редактор Володимир Павлович Мостовий. Вона володіла кількома російськими словами, а він мав шкільний запас англійської, який уже дещо забув. Він кричав їй: "Секс! Секс о'клок, я заберу тебе о шостій у твою квартиру!", намагаючись повідомити, що о 6-й вечора приїде за нею, щоб повести на вечерю в незнайоме для неї місто. Від фрази "секс о'клок" її очі розширилися, і вони наповнилися слізьми. Він продовжував кричати, як будь-яка людина, яка не знає іноземної мови і вважає, що гучніше і частіше говорити — це запорука кращого розуміння. Так розпочалась інтеграція в колектив "Дзеркала тижня" доньки американського сенатора від Республіканської партії Кетрін Шейни Лек, яку ми пізніше почали ласкаво називати Карчик.
Дівчина прибула сюди, щоб зайнятися науковою роботою, присвяченою Нестору Махну, а також глибше пізнати коріння своїх предків. Ми, за порадою нашого колишнього видавця Юрія Орликова, отримали зв’язок із нею. Карчик виявилася тендітною, але водночас дуже обізнаною і рішучою особистістю. Протягом трьох років, які вона провела в нашому невеличкому та згуртованому колективі, вона щодня поповнювала свій словниковий запас і знаходила нових друзів. Карчик стала дуже близькою для всіх нас. У свою чергу, Київ став для неї майже рідним містом, де вона знайшла любов – свого майбутнього чоловіка Конрада Вілла, завела нових друзів і зробила багато для розвитку "Дзеркала тижня".
Навіть у нестерпну спеку чи в умовах жахливої ожеледиці, спираючись на тростину (адже її здоров'я і 30 років тому не завжди було добрим), Карчик піднімалася вулицею Коновальця (раніше Щорса) до першої редакції "Дзеркала тижня". Коли ми намагалися переконати її залишитися вдома, вона страшенно розлютилася і відповіла: "Я обожнюю цю роботу, обожнюю!".
Карчик навчила нас цінувати стійкість та моральні принципи. Вона була з нами з самого початку, і ось уже багато років по тому, в часи важких випробувань для нашої країни, залишається поруч, хоч і на відстані. Ця виставка, з кожною рамкою, відображає її глибоке співчуття до країни, регіону та людей, які нині переживають страждання, і вона щиро переживає за них. На початку війни Карчик активно підтримувала ZN.UA, спільно з Конрадом організовуючи збори коштів для нашої допомоги. Тепер настав момент підтримати благодійний фонд "Разом для України". Редакція всіляко підтримує цю ініціативу Карчик у її творчій та суспільній діяльності і висловлює щиру подяку.
"Варіації соняшника" — це Україна" було розроблено як додаток до мого гібридного чепбуку "Київський вальс — історії кохання", який побачив світ у березні в видавництві Finish Line Press, — поділилася Кетрін Шейна Лек в інтерв'ю для "Разом". — "Київський вальс" є хронікою моїх переживань в Україні в середині 1990-х років".
Життя в нашій країні на початку 1990-х не було легким. Тим більше для незнайомої з нею американки. Але вона прожила поруч із нами три роки. "Та Україна була недосконалою, -- згадує Карчик. -- Але це також була країна, сповнена надії після того, як нарешті стала вільною; нація, зосереджена на нових починаннях, незважаючи на минулі жахи. Це був чудовий час для мене. Я все ще маю в Україні дуже близьких друзів, які живуть там. Я зустріла там свого чоловіка. І хоча зараз ми у США, Україна все ще дуже близька нашому серцю.
Я почала займатися тим, що роблю зазвичай, тобто створювати книги про художників, а потім, коли сталося повномасштабне вторгнення, зрозуміла, що це можливість розповісти людям свою історію й зробити так, щоб вони побачили більше, ніж просто те, що бачать у новинах. Україна -- це набагато більше, ніж зона бойових дій зараз.
Оскільки я задумала створити художню книгу, я підготувала безліч відбитків соняшника. Ці роботи вже увійшли до видання, але я вирішила продовжити цей проєкт, оскільки маю оригінальні варіанти відбитків. Моя подруга з України запитала, чи зможу я зібрати 27 таких відбитків, адже саме стільки регіонів налічує Україна. Це спонукало нас реалізувати нову ідею — варіації соняшників у окремих рамках, де кожна з них символізує один з українських регіонів. Кожен кадр має свій унікальний стиль — від простих до більш символічних. До кожної роботи я додаю коротке есе, яке пишу для того, щоб розпочати дискусію та показати людям, що відбувається в Україні сьогодні.
Я буду рада, якщо люди читатимуть есе, ставитимуть запитання, і я зможу розповісти про Україну більше. Я це вивчала, це моя історія.
9 листопада на чудовій квітковій фермі Farmstand у долині Гудзона, яку очолює Кейт Фаррар, відбудеться відкриття виставки. Протягом усього місяця галерея буде відкрита для відвідувачів, щоб вони мали можливість насолодитися всіма 27 соняшниками, які ми плануємо виставити на продаж. Усі роботи будуть представлені на аукціоні Razom for Ukraine. Весь прибуток, а також мої доходи від книги "Київський вальс", буде спрямовано на гуманітарну підтримку України.
Я регулярно спілкуюся зі своїми українськими друзями. Багато людей мають обмежене уявлення про цю країну та її сучасну націю, яка, незважаючи на свою давню історію, є справді новим явищем. Україна вже не вперше намагається звільнитися від російського гніту, адже цей шлях триває з моменту її заснування. Це більше, ніж просто етнічна група — Україна символізує вибір і свободу. Це стосується не лише українців, а й усіх, хто живе на цій землі. Зокрема, тут проживає багато євреїв, кримських татар, яких позбавили їхніх домівок, а також тих, чия родина, як моя, має корені в Україні. Усе це відображено в моїх нарисах.
Коли мова заходить про події, що відбуваються в наш час, багато хто вважає, що ця війна зосереджена на територіальних спорах. Але це не просто про землю і підпорядкування. Насправді, ця війна має іншу мету — знищення. І мова йде не лише про фізичне знищення людей, а й про знищення ідеї, яка знаходиться на межі Росії, занадто близько, щоб її не помітити. Це ідея про вибір, про те, що не обов'язково слідувати шляхом, який визначає гнобитель для свого народу. Бажання людей жити в свободі — це не провина України. Це не провина тих, хто вірить у свою здатність обирати. І не Україна винна в тому, що стала жертвою вторгнення. Вся відповідальність лежить на Росії.
Для українців це не просто війна на знос. Це боротьба за їхню свободу та гідність. Один із ключових меседжів, які я намагаюся донести через свої соняшники, полягає в тому, що путінська Росія не проводить жодної межі між військовими та цивільними особами, між тими, хто воює, і тими, хто намагається вижити. Вона цілеспрямовано атакує мирне населення. Яскравим прикладом цього стали бомбардування дитячої лікарні в Києві. Один із методів знищення населення полягає в убивстві та викраденні дітей. Ще один – це вбивства цивільних, створення атмосфери страху. Коли Україна звільнила частину своєї території, ми стали свідками жахливих фактів страти невинних людей.
Це складно і лякає. Усі мої товариші — журналісти. Україна переживає важкі часи, і я не можу передбачити, що чекає нас далі. Мені важливо підкреслити, що я виступлю проти агресорів і не дам себе залякати. Я зроблю все можливе, щоб мій голос звучав, і буду закликати до тих ідей, у які щиро вірю.
9 листопада, в день відкриття виставки, минає рік з того моменту, як нас залишив Палич — Володимир Мостовий. Він з великою теплотою ставився до дівчинки, яку доля занесла до неспокійної молодої країни. А вона відчувала до нього любов — до надійного й небайдужого дядька, який став їй справжнім, близьким другом. Зараз він, напевно, з хитрою усмішкою на обличчі звернувся б до Карчика: "Я гордий за тебе! Я чекаю на тебе о шостій, у Києві, після війни".
