Що варто врахувати батькам: вплив війни та окупації на психічне здоров'я дітей | УНН
Окупація є невід'ємною частиною війни, яку переживали і досі переживають багато українців. Такий досвід є вкрай важким для дорослих, а для дітей — ще складнішим. Життя дітей в окупованих районах не має нічого спільного з щасливим дитинством. Вони змушені пристосовуватися до важких реалій, що негативно позначається на їх психічному стані, впливаючи на розвиток і формування особистості. Яким чином можна надати цим дітям необхідну психологічну підтримку? Як допомогти їм відновити стабільність і адаптуватися до нормального життя після завершення окупації?
УНН провели бесіду з керівницею департаменту "Забезпечення якості послуг з ПЗПСП" громадської організації "Спільноти самодопомоги", професійною психологинею Мартією Пивоваренко. Обговорювали, як окупація позначається на психічному стані дітей, процес адаптації до життя після окупації, почуття провини у малечі та наслідки допитів.
Яким чином загальна окупація позначається на психічному здоров'ї дітей?
Період окупації є надзвичайно складним для життя з ряду причин. По-перше, це призводить до виснаження. Окупація часто супроводжується обмеженням доступу до основних ресурсів, що є необхідними для задоволення наших базових потреб. Яскравим прикладом є період оточення Чернігівської області, коли люди переживали голод. Вплив таких умов на дітей відчувається набагато сильніше, ніж на дорослих, оскільки розвиток дитини залежить від належного догляду. Найінтенсивніший розвиток відбувається у наймолодшому віці, і чим менша дитина, тим більше на її фізичні показники, такі як харчування, вода і гігієна, впливають умови життя. Це може призвести до регресу в розвитку. Навіть без урахування ризику насильства, повсякденні умови вже здатні суттєво посилити психологічні наслідки для дитини.
Окупація, окрім усіх зазначених аспектів, таких як неможливість здобуття освіти, затримка у розвитку та відчуття безперспективності у дітей, призводить до серйозних психологічних наслідків. Психологічні ресурси дітей значно обмежені у порівнянні з дорослими, а їхня залежність від дорослих і їхнього емоційного стану є надзвичайно великою. Втрата основного опікуна, наприклад, матері чи батька, може мати величезний вплив на дитину. Кожний вік має свою специфіку переживання цього складного періоду. Підлітки, навіть після втрати близьких, можуть боротися за виживання, намагаючись втекти з концентраційних чи фільтраційних таборів. Натомість молодші діти, які не здатні на такі дії, опиняються під більшим ризиком насильства через свою вразливість, вік і залежність від дорослих.
Які результати можуть виникнути внаслідок отриманого досвіду?
Дитина може проявляти регресивну поведінку, її мисленнєвий процес погіршується, і відставання в навчанні може бути. Загалом можуть бути проблеми з концентрацією уваги, пам'яттю, припинення мовлення. Можливе навіть повернення на попередній рівень розвитку, тобто дитина може пісятися в ліжко, може смоктати пальця. Тобто в більш старшому віці вертатися до таких дуже базових методів заспокоєння. Діти достатньо серйозно проживають окупацію і мені здається, що наше суспільство більше налаштоване на трактування дітей як маленьких дорослих, але природа говорить про інше, що їхні реакції будуть значно швидшими. Вони значно гірше будуть реагувати на негативні умови зростання, на насильство. Природа заклала дітям кращий рівень відновлення, тобто десь на 50% діти швидше оновлюються, якщо вони пережили щось страшне і навіть розвинули психологічні проблеми, то при достатньому хорошому піклуванні, соціальній позитивній обстановці, поверненні до рутини - вони будуть швидше відновлюватись.
Сьогодні існує поширене переконання, що українські діти внаслідок війни стали більш зрілими. Яка ваша думка з цього приводу, і як це проявляється на психологічному рівні?
Психологічно, дитина, яка опиняється в ситуації, де їй потрібно самостійно дбати про себе, змушена швидше адаптуватися до дорослого життя, оскільки це безпосередньо вплине на її виживання. Ситуації, такі як втрата близьких під час конфліктів або розлучення із сім'єю, також можуть спонукати дитину вести себе більш зріло. Однак слід зазначити, що це не стосується зовсім маленьких дітей. Коли ми говоримо про ситуації, що вимагають швидкого дорослішання, ми маємо на увазі дітей віком приблизно від шести до вісімнадцяти років, тобто тих, хто вже не є малюками. Частіше за все діти можуть демонструвати регресивну поведінку, тобто поводитися так, ніби вони молодші за свій вік. Проте обставини, особливо коли йдеться про необхідність піклуватися про молодших братів і сестер, можуть активізувати в дитині дорослі риси, особливо якщо це заохочується з боку батька. Коли батько каже своєму синові: "Тепер ти - старший", це підкреслює певну модель поведінки, яка більше притаманна дорослим чоловікам. Важливо зазначити, що така роль може бути виконана будь-яким чоловічим опікуном.
Діти легше відновлюються після психологічних травм, ніж дорослі? Як це працює?
Швидкість відновлення пов'язана з природною резилієнтністю (психічний стан, за якого травматичні події переживаються легше - ред.) дітей, тобто їм природа заклала вищий рівень відновлення. Це означає, що вони просто по часу швидше відновляться. Але у дітей все одно розвиваються проблеми психічного здоров'я - такі як, наприклад, депресія або посттравматичний стресовий розлад, тривожний розлад. Просто якщо їм буде надана належна допомога і про них попіклуються, то тоді вони швидше відновляться. Якщо дорослий може витрачати на це пів року часу, то дитина може за 3-4 місяці відновитися. Тобто швидкість відновлення, коли ми кажемо, що проблема переживання насильства пов'язана з тим, що дитина не до кінця усвідомлює, що це було насильство. Часом усвідомлення, особливо сексуального насильства, яке несе високе емоційне навантаження і може провокувати травму, яка буде багато років супроводжувати дитину, приходить не одразу. Дитина може не до кінця розуміти сексуальний контекст, контекст шкоди, і лише з часом, коли настає підлітковий вік, може повністю усвідомити, що відбулось в більш ранньому віці. Тобто відбувається капсулювання, так би мовити, цього важкого досвіду насильства.
Пам'ять здатна стирати спогади про пережиті події, оскільки діти мають більшу схильність до забування. Це особливо помітно, коли після 20 хвилин на похованні малеча починає відволікатися, бігаючи, граючи чи галасуючи. Причина цього криється в особливостях нервової системи дітей — вони не можуть тривалий час утримувати увагу на одному контексті, їм необхідні зміни в діяльності, адже основна частина їхнього життя пов'язана з грою. Тому, щоб уникнути важких думок, наприклад, про втрату, дитина відволікається через гру. Важливо також зазначити, що сприйняття таких понять, як смерть чи насильство, у дітей формується з часом, і їхнє розуміння світу поступово розширюється. Лобна кора, яка відповідає за багато когнітивних функцій, розвивається до 25 років, що пояснює, чому у дітей є свої специфічні потреби для ефективного відновлення.
Які ранні сигнали свідчать про необхідність консультації з психологом для дитини?
Першими тривожними сигналами можуть бути фізичні симптоми, такі як галюцинації, сильне блювання, постійна нудота чи хронічний головний біль. Ці прояви свідчать про те, що щось йде не так, і необхідно визначити причину. Для багатьох батьків такі ознаки є приводом відвести дитину до лікаря. Однак зміни в поведінці дитини часто не отримують належної уваги. Батьки схильні сподіватися, що це просто тимчасове явище. Проте, зміни в поведінці можуть бути яскравим індикатором того, що дитина переживає психологічні труднощі, з якими їй важко справлятися самостійно. Наприклад, дитина, яка завжди була веселою та відкритою, може раптом почати уникати спілкування з однолітками, ставати більш плаксивою, і в таких випадках важко знайти полегшення навіть після сліз. Це свідчить про те, що дитина дійсно відчуває страждання. Якщо звичні емоційні розряди, такі як сміх чи сльози, не приносять полегшення, це може бути тривожним знаком. Також важливими є зміни у сні: якщо дитина починає спати значно менше або, навпаки, більше, часто прокидається вночі — це також є сигналами, що вказують на необхідність звернення до фахівця для з'ясування біологічних чи психологічних причин.
Психотерапевт поділився ключовими етапами психологічної реабілітації військових, які пережили досвід полону. 1 жовтня 2024 року, 08:17 * 115425 переглядів
Чи всім дітям, які пережили окупаційні дії, потрібна така підтримка?
Звісно, що це не так. Суть полягає в тому, що допомога стане необхідною, якщо ви помітите явні, тривалі зміни в поведінці дитини. Якщо її поведінка завжди була, наприклад, мрійливою чи тихою, то це не є приводом для занепокоєння. Проте, якщо відбуваються різкі зміни, це може свідчити про потребу в допомозі. Щодо процентного співвідношення, то воно, безумовно, залежить від тривалості стресу. Наприклад, три дні стресу — це зовсім інакше, ніж дев'ять місяців, як це було в Херсонській області. Я розумію, що інтенсивність психологічного навантаження відіграє важливу роль, як це можна спостерігати в Бучі, де місцеві жителі все ще діляться своїми травматичними переживаннями, адже вони були свідками багатьох жахливих подій. Деякі з них пережили ці моменти безпосередньо, інші ж були свідками — це стало спільним досвідом для всієї громади. Тривалість і інтенсивність впливають на загальний стан дітей у цій спільноті. Звісно, важливо враховувати також попередній досвід: якщо дитина вже мала психологічні проблеми до окупації, то після цього їх може стати більше. Як правило, ті діти, які раніше проявляли труднощі в спілкуванні або мали інші проблеми, можуть відчувати ще більше труднощів.
Яке значення має школа або дитячий садок у процесі адаптації до життя після окупації?
Віддавати дитину до школи або дитсадка потрібно якомога швидше. Рутина відіграє важливу роль в стабілізації стану дитини. Є три базові потреби всіх дітей. Перша потреба -- безпекова. Це зрозуміло і це одна з причин, чому батьки намагаються не віддавати в садки, в школи дітей, особливо на територіях близьких до окупації. Бо підвищена увага російської федерації до шкіл, до садків і так далі. Для батьків безпека відіграє вагоме значення, їм здається, що школи менш безпечні. Але для дитини рутина є дуже важливою частиною її відновлення. Дитина, яка ходить в школу, буде значно стабільніша психологічно, ніж та, яка не ходить в школу і проходить онлайн-навчання, або взагалі немає навчання. Тому школа або дитсадок, інклюзивний центр, відіграють важливу роль саме в розвитку дітей шкільного віку. Якщо ви не можете віддати дитину назад до школи з якихось причин -- створіть їй максимально близькі до попереднього періоду життя, умови рутини, коли вона робить ці уроки в домашньому режимі, але в такому ж графіку, як це школа пропонувала. Тобто в той же час, максимально близько до того, що вона проживала, це допоможе їй стабілізуватися. А ще це дуже добре відволікає.
Другим ключовим аспектом є розвиток дитини та його безперервність. Основною потребою, поряд із відчуттям безпеки, є стабільність у розвитку. Коли дитина змушена змінити місце проживання і втратити соціальні зв'язки з друзями, це може сприйматися як травматичний досвід. Її уявлення про майбутнє зазнає змін, що може викликати значний стрес. У результаті, дитина може проявляти симптоми, схожі на депресію. Безпека та безперервний розвиток – це основні потреби, які, безумовно, впливають на дитину, хоча їхня роль може варіюватися в залежності від віку. Маленькі діти значно більше залежать від умов, у яких вони ростуть, тоді як підлітки демонструють більшу мобільність і здатність до адаптації. Аналогічно, молодші діти більше покладаються на дорослих, що робить їх уразливішими. Коли їх забирають з рідного середовища, вони прагнуть знайти дорослого вже в нових умовах, оскільки це стає питанням виживання.
"Ключовим є те, щоб суспільство визнало їх і усвідомлювало їхню цінність": думки психотерапевта щодо підтримки військових та їх адаптації до мирного існування. 28 вересня 2024, 14:39 * 118567 переглядів.
Як реагувати, коли дитина демонструє агресію або, навпаки, замикається в собі після пережитих емоцій?
Агресія -- дуже хороший показник того, що емоційна сфера дитини перебуває в трансформаційному, в плані усвідомленості, періоді. Тобто агресія -- це спосіб сказати: в мене щось не так, будь ласка, зверніть увагу. І варто звертати увагу, що агресія, гнів -- це заява дитини, про те, що вона зростає і ще недостатньо розуміє свої емоції. Цих емоцій може бути багато, а вона може цього не усвідомлювати. Дуже часто ми спостерігаємо таку поведінку в дітей, які якраз проходять пубертат, і в них збільшується палітра гормонів всередині і, відповідно, емоцій ззовні. Цю палітру дитина не до кінця приймає, спершу вона навіть може не приймати те, що змінюється її тіло. Будь-які трансформації фізичних параметрів будуть впливати на психологічний стан і це може проявлятися як агресія. Наприклад, дитина не розуміє, які почуття насправді стоять за тим, що вона відчуває себе вже вродливою, вона ще до кінця це не прийняла, бо вона не розуміє цих нових почуттів, і тому вона це виявляє в агресію. Зовнішні зміни, як от чорні губи чи щось кольорове, -- це способи вивести цю внутрішню напругу. І батькам це може дати хороший матеріал для побудови стосунків, якщо батьки не будуть сприймати агресію як особисті нападки, а сприйматимуть це як якийсь внутрішній процес в дитині, яким вона намагається сповістити оточенню, або закликати оточення до допомоги, підтримки.
Чи відрізняється взагалі психологічна допомога залежно від статі?
Так, звісно. Психологічна допомога для хлопчиків буде побудована на вибудовуванні контакту з врахуванням стереотипів, які є в суспільстві щодо хлопчиків. Важко заперечити, що навіть з досить юного віку хлопчики будуть говорити, що вони захисники, що їм не можна плакати. Дуже рано формуються ці стереотипи і упередження щодо статі. Тому фахівець повинен врахувати те, що дитина прийде, імовірно, з вихованням, яке передбачає стереотипи. До дівчаток також застосовується багато стандартів поведінки, яким вони повинні відповідати. Наприклад, вважається, що дівчатка мають бути спокійніші, ніж хлопчики, і що при цьому дівчата більш емоційні, ніж хлопчики, тому їм треба більше стримувати свої емоції. Тож діалоги про те, як ти себе почуваєш і вивільнення емоцій з дівчатками будуть іти простіше. З хлопчиками важче буде налагодити цей контакт і, загалом, говорити про емоції, дівчаткам легше надавати психологічну допомогу через психоемоційну підтримку -- з хлопчикам так не вийде. Хлопчики хочуть виробляти нові навички, вже з досить раннього віку, вони не дуже бажають говорити про внутрішні емоції, бо існує стереотип, що хлопчики не повинні взагалі переживати якихось емоцій.
Ми нині перебуваємо в епоху, коли соціальні мережі стали невід’ємною частиною нашого життя. Як це впливає на дітей, які живуть на окупованих територіях?
Так, в них за час окупації була, можливо, інфільтрація від соціальних мереж. Загалом, ігровий простір, як той, який пропонують соціальні мережі, так і загально ігровий простір для дитини -- це певна база для того, щоб себе виражати. І діти шукають, як в інтернеті, так і в фізичному просторі цю можливість. Коли дитина системно спостерігає, що її батьки ділові, тому що вони мають телефони, то вона хоче копіювати їх. І логічно, що з досить раннього віку в нас діти узалежнюються від користування загалом телефонами, не лише іграми. Просто ігри -- це ще й додатково така дофамінова голка, багато гормону задоволення, тому що ти виграєш. Будь-яка жива істота хоче виграти, тому що для нашого мозку це в перекладі буде "ти виживеш, інші не виживуть", "ти маєш перевагу виживання".
А якщо обговорити дітей, які залишаються в окупації, але, наприклад, через соціальні мережі спостерігають за тим, як інші живуть спокійним, нормальним життям, це може бути справжнім психологічним ударом для них?
Найбільший вплив на дитину справляє нестабільне доросле оточення. Коли дитина перебуває в умовах окупації, важливо, як дорослі підтримують її сприйняття ситуації. Це має вирішальне значення. У таких обставинах один дорослий може бути більш впливовим, ніж усе суспільство. Дитина може прийти до нас на розмову, і ми можемо вплинути на неї, поділившись кількома позитивними емоційними висловлюваннями, які збагачують її емоційний світ. В умовах окупації, де панує ізоляція, роль дорослого стає ще важливішою, зокрема у формуванні у дитини уявлень про позитивне майбутнє без війни. Якщо дорослий надає інформацію про те, як добре живуть діти поза окупацією, підкріплюючи це позитивними перспективами, дитина може відчути радість від можливостей інших, можливо, навіть заздрити їм. Проте, якщо батьки негативно ставляться до життя без окупації, вони можуть передати цю думку дитині, що суттєво погіршить її психологічний стан під час окупації. Отже, слід пам’ятати, що все це значною мірою залежить від батьків та того оточення, в якому росте дитина.
"Знищення ідентичності - це рівнозначно геноциду": Зеленський про російське перевиховання викрадених дітей 29 жовтня 2024 року, 11:23 * 14144 переглядів
Чи можуть діти після переживання окупації відчувати почуття провини, і як з цим впоратися?
Відчуття провини, безсумнівно, є одним із основних емоційних переживань, які виникають у людей у військовій обстановці. Діти, які стають свідками окупації, реагують на ці ситуації особливо чутливо. У контексті війни потреба в виживанні загострюється, і молодь починає більше зосереджуватися на фізичних аспектах, спортивній активності та ефективних способах зняття стресу, що відрізняється від поведінки в більш стабільних умовах, які ми маємо зараз. Це також викликає занепокоєння у дорослих та вчителів, адже вони помічають, що діти все більше фокусуються на питаннях виживання. Навіть підлітки висловлюють думки про підготовку до служби в армії.
Які рекомендації ви можете надати батькам, щоб запобігти повторній травматизації дитини?
Ефективний метод психотерапії – це той, що сприяє відновленню психологічного стану та загального добробуту. Неефективні методи лише прикривають проблему, що може призвести до ретравматизації. У контексті війни це означає, що невирішені проблеми можуть знову проявитися. Ретравматизація не є новою травмою, а, скоріше, повторним відкриттям старої рани. Терапії першого вибору, такі як когнітивно-процесуальна терапія та пролонгована експозиційна терапія, мають основи в когнітивній теорії. Вони підкреслюють, що ретравматизація під час терапевтичного контакту є неприродною. Наприклад, для дитини, яка зазнала сексуального насильства в умовах війни, травмуючий контекст – це саме сексуальне насильство. У безпечному середовищі повному відновленню може заважати лише занадто швидке та інтенсивне повернення до минулого досвіду. Це може статися, якщо терапевт надмірно занурює дитину у травматичні спогади. У такому випадку може виникнути резистентність до терапії, подібно до резистентності до лікарських засобів: якщо ліки призначають неправильно або в невідповідний час, організм може виробити імунітет і перестати реагувати на них. Аналогічно, дитина, яка відвідує психотерапевта, що неефективно проводить сесії, може мати труднощі з реагуванням на інші форми терапії в майбутньому.
Обираючи фахівця для надання необхідної допомоги, важливо врахувати кілька ключових факторів, які свідчитимуть про його підготовленість, розуміння контексту та здатність уникати поглиблення психологічних труднощів дитини. По-перше, батькам слід звертати увагу на прогрес, який може бути помітний вже після кількох перших сесій. Якщо дитина пройшла три або чотири сеанси, але позитивних змін не спостерігається, це може бути тривожним сигналом. Це означає, що фахівець, можливо, не приділяє достатньо уваги діагностиці та працює з неправильними аспектами, або його спеціалізація занадто вузька, що заважає йому зосередитись на конкретних проблемах дитини.
Стосовного того, де шукати спеціаліста. Є громади деокупованих територій, де насправді є доступ до психотерапевтичної допомоги. Проте в інших таких громадах єдиним джерелом цієї допомоги буде школа, дитсадок, інклюзивний центр, неурядові організації, що спеціалізуються у таких питаннях. Особисто я рекомендую кілька організацій, які спеціалізуються на деокупованих територіях, спираючись на відгуки родин, чиї діти постраждали від війни. Це, наприклад, фонд "Голоси дітей", проєкти "Не дрібниці" та "ТатоХаб". Але таких сервісів є доволі багато, тож рекомендую звернути увагу на відгуки від знайомих, якщо є такий варіант. Також під час пошуку таких організацій варто звертати увагу на те, наскільки доступні в них різнопланові спеціалісти. Важливим моментом є те, щоб вони працювали за мультидисциплінарним підходом. Це коли до роботи над вирішенням проблеми до команди фахівців долучається, наприклад, логопед або експерт по сенсориці, який буде працювати з неврологічними наслідками.
ЗМІ: 80% дітей в Україні переживають різні прояви посттравматичного стресового розладу 29 вересня 2024, 16:02 * 24772 перегляди
В умовах окупації люди нерідко стають жертвами допитів, і це стає ще більш трагічним, коли мова йде про дітей. Яким чином це може позначитися на їхній психічній стабільності?
Я чула про велику кількість випадків якраз з територіями, які є в зоні нашого проєкту, це Миколаївська і Херсонська область, де діти, які відстежували рух транспорту, військової техніки російської федерації і надавали інформацію українським військовим, потрапляли під тортури. І це жахливо чути, що дітей, росіяни катують на рівних з дорослими. Єдина відмінність умов, які вони створили для дітей, в контексті застосування колишніх СІЗО і підвалів, як катівень, це те, що дітям вони надавали карімати, щоб не лежали на голій землі. Але типи катувань були абсолютно рівноцінними до катування дорослих, що дивує, тому що фізичні можливості дитини значно менші і витримати вона може значно менше. Це злочин проти людяності, але ми знаємо, що росіяни нехтують усіма принципами ведення цивілізованої війни, і це один з способів воювати для росіян. Мабуть, у звʼязку з нашою свободолюбивістю і тим, що наш генетичний матеріал точно не підходить до тоталітарної системи, наші діти застосовують телефони і проводять опір проти окупації, навіть в небезпечних умовах, навіть маючи батьків, які не так думають.
Можу стверджувати, що використання тортур стосовно дітей призводитиме до значних і тривалих психологічних наслідків. Як я вже зазначала, багато речей діти осмислюють тільки в міру свого дорослішання. В результаті, вони можуть зіткнутися з так званим віддаленим посттравматичним стресовим розладом, що означає, що симптоми посттравматичного стресу можуть проявитися не в момент травми, а значно пізніше. Коли дитина усвідомлює, що пережила, це може спровокувати певні тригери у її свідомості в більш зрілому віці. Тому важливо забезпечити психологічну підтримку на ранніх етапах життя, адже це суттєво вплине на якість її життя в майбутньому, оскільки проблеми можуть виникати в будь-який час.
Поділіться, будь ласка, більше інформації про ваш проект "Сприяння психологічному благополуччю дітей у деокупованих регіонах України".
На мою думку, цей проєкт має велике значення. Ми працювали над ним, консультувавшись із численними експертами та спеціалістами, щоб він органічно інтегрувався в існуючі ініціативи в Україні, спрямовані на підтримку дітей. Ще на початку повномасштабного вторгнення ми почали співпрацювати з доктором психіатрії Сюзен Сонг, яка очолює Бостонську дитячу лікарню при Гарвардському університеті. Ми були свідомі глобального наукового досвіду, який свідчить про те, що діти зазнають тривалих наслідків від травм, адже фізіологічно українські діти не відрізняються від дітей в інших країнах. Особливо це стосується дітей, які пережили ампутацію внаслідок бомбардувань чи катувань – їхні психологічні потреби також потребують уваги. Саме усвідомлення тривалих наслідків війни для дітей стало вирішальним фактором для реалізації цього проєкту.
Протягом року проведеної "домашньої роботи" ми виявили значні прогалини у цій темі та визначили, які кроки потрібно зробити для їх усунення. Однією з ключових проблем є відсутність своєчасної підтримки після досвіду окупації. Мається на увазі, що як тільки територія звільняється, діти та їх опікуни повинні отримати доступ до психосоціальної підтримки, незалежно від того, хто її надає на деокупованих територіях. Першочергову роль у цій підтримці можуть відігравати військові, залучені до цивільно-військового співробітництва. Вони є первинною ланкою, з якою необхідно працювати, адже саме вони перші прибувають на звільнені території, надаючи гуманітарну допомогу та забезпечуючи базові потреби. Важливо, щоб вони розуміли основи розвитку дітей, адже, наприклад, сім'ї з маленькими дітьми потребують якісного харчування, гігієни та води. Така допомога буде першочерговою, оскільки ці родини можуть бути у зоні підвищеного ризику щодо психологічних труднощів. Таким чином, ми визначили цивільно-військове співробітництво як пріоритетний напрямок. Крім того, необхідно залучати й інші служби, які працюють на цих територіях, такі як рятувальники ДСНС, адже кожен обстріл є додатковим джерелом травми. Тому присутність представників ДСНС є критично важливою. Поліція також має бути залучена, оскільки її співробітники першими контактують з дітьми, які залишилися без нагляду. Важливо, щоб і поліція, і ДСНС усвідомлювали психосоціальні потреби дітей. Наше завдання полягає в тому, щоб навчити цих фахівців розпізнавати потреби дітей. Якщо вони зможуть це робити, це суттєво зменшить психологічний тягар на дітей і їхні родини.
На даний момент ми працюємо над точним визначенням потреб дітей, які живуть на окупованих територіях. Це включає в себе виявлення необхідності в додаткових психологічних послугах, розробку конкретних заходів надання допомоги та організацію технічних аспектів цього процесу. Паралельно ми переходимо від етапу пілотних проектів до більш системного підходу, зосереджуючи увагу на розвитку основ групової роботи, включаючи тих, хто вже має досвід у цій сфері. Ми плануємо надати можливість не лише отримувати інформацію про супровід дітей і їхніх сімей у психосоціальному аспекті, але й долучити їх до програми навчання, зокрема через тренінги для тренерів. Це дозволить підвищити їх кваліфікацію, щоб вони могли самостійно навчати інших як у своїх організаціях, так і для ширшої аудиторії. Таким чином, ми реалізуємо комплексний проект, основою якого є глобальна програма з психічного здоров'я та психосоціальної підтримки для дітей, які пережили важкі умови окупації.
