"Час грому та жаги: Як Україна та Литва відстоювали свою незалежність і відновлювали національну ідентичність"

Минулу бесіду в рамках історичного циклу, що висвітлює шлях України та Литви через віки, ми завершили на порозі ХІХ і ХХ століть. Сьогодні ми продовжуємо нашу розмову з Артемом Петриком, кандидатом історичних наук і старшим науковим співробітником Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету. У центрі нашої уваги – новітня епоха, зокрема перші визвольні змагання литовського та українського народів, а також досвід формування державності в умовах "нового світу", який виник після Першої світової війни (1914 - 1918 рр.).

Артеме, як виглядали Литва та Україна перед початком Першої світової війни?

- Питання широке. Коротко кажучи, у політичному розумінні, ані Литви, ані України на мапі тодішньої Європи не існувало. Як ми згадували у минулих розмовах, більша частина литовських етнічних земель перебували під російською окупацією і входили до Віленської, Ковенської, частково Сувалкійської губерній. Прусська Литва з давніх давен перебувала у складі Прусської держави, а від 1871 р. - Германській імперії. Українські терени, на 1914 р., були поділені між Російською та Австро-Угорською імперіями.

Чи відбувалися інтенсивні військові зіткнення на територіях Литви та України під час Першої світової війни?

Звичайно. У 1915 році литовські території були захоплені німецькими військами. Вони стали частиною окупаційної військово-адміністративної структури, відомої як Обер-Ост. Сотні тисяч литовців опинилися в становищі біженців, змушених покинути свої домівки та переселитися вглиб тодішньої Росії. Вся Балтія, включаючи Литву, Латвію та Естонію, стала полем бою. Хоча інтенсивність бойових дій варіювалася та відбувалася в різні періоди, території всіх трьох майбутніх незалежних республік зазнали впливу збройних конфліктів і пережили німецьку окупацію.

Основною сценою військових дій в Україні стали західні регіони країни. Лише в минулому році війни війська Німеччини та Австрії розширили свою присутність на інші території, які вже стали незалежними в рамках Української держави. Це сталося в контексті нерівноправного співробітництва молодої Української народної республіки (УНР) з країнами Четвертного союзу (Німеччиною та її союзниками). Після двох революцій та розпаду імперії Росії Україна боролася за своє існування проти нових ворогів - російських більшовиків, і їй була вкрай необхідна підтримка. Таким чином, країна отримала допомогу разом із фактичною присутністю іноземних військ.

Ви майстерно підвели нас до етапу краху імперій та відновлення незалежності. Яким чином відбувалося проголошення незалежності в Литві та Україні?

Щоб зрозуміти контекст, варто розпочати з України, оскільки вона раніше за Литву почала процес формування своєї державності. Невдовзі після Лютневої революції 1917 року в Росії, яка призвела до скинення монархії та династії Романових, в Україні активізувалися процеси, що сприяли розвитку національного руху і створенню його представницьких структур. Мова йде про Центральну Раду, яка була заснована активістами українських партій та організацій навесні 1917 року. Головував над нею видатний український історик та громадський діяч Михайло Грушевський. Протягом наступних місяців Центральна Рада стала представником українського народу і фактично виконувала функції національного парламенту. У своїх нормативних актах, зокрема універсалах, Рада поступово переходила від ідеї автономії в складі Росії до відновлення української державності. Загалом було оголошено чотири універсали. Третій, ухвалений у листопаді 1917 року, засвідчив першу форму української державності з часів козацької доби - Українську Народну Республіку (УНР). Останній, четвертий універсал, датований січнем 1918 року, проголосив незалежність. Варто зазначити, що ці важливі події відбувалися в надзвичайно складних умовах, оскільки Україна страждала від нової російської інтервенції. У листопаді 1917 року в Петрограді відбулася друга революція за рік, яка скинула республіканський Тимчасовий уряд на чолі з Олександром Керенським. До влади прийшли радикальні ліві сили - більшовики, очолювані Володимиром Леніним і Львом Троцьким, які зайняли агресивну позицію стосовно українського уряду, підштовхуючи до конфлікту з українською державністю.

- Це ж все про повномасштабну російсько-українську війну?

Так, це правда. Перша радянсько-українська війна (1917-1918 роки) на своїх перших етапах проходила за умов, які були зовсім не на користь України. Один із символів жертовності українських бійців, можливо, знайомий литовському читачеві, виник саме в цей час нерівного збройного протистояння на підступах до української столиці. Я маю на увазі героїчний вчинок української молоді під час бою біля станції Крути. Тоді, незважаючи на численні втрати та змушеність відступити, вдалося затримати ворога на кілька днів. Проте в результаті окупанти змогли захопити Київ і влаштували в українській столиці жорстокий терор, забравши життя тисяч людей.

Ситуація незабаром змінилася. Я вже частково розповідав про другий етап війни, в який були залучені німецькі та австрійські війська. Україна змогла досягти дипломатичної перемоги. У Брест-Литовську, що сьогодні є Брестом на території Білорусі, були підписані важливі угоди. Зокрема, радянська Росія змушена була визнати незалежність України. Протягом наступних кількох місяців значні території, які були під окупацією, вдалося звільнити від більшовиків завдяки спільним зусиллям української армії та німецько-австрійських сил. Таким чином, Україна досягла успіху та на деякий час утвердилася.

- А що ж у Литві? Ми ж з Вами поки не закрили питання по процесах які проходили у той час на її території.

Незважаючи на німецьку окупацію, політичні процеси в Литві розвивалися активно. У вересні 1917 року у Вільнюсі була заснована Литовська Тариба — представницький орган литовського народу. Українські дослідники часто проводять паралелі між Тарибою та Центральною Радою. І дійсно, можна знайти чимало спільного між цими двома структурами, які виконували схожі функції та мали аналогічний формат роботи. Проте литовська Рада значно швидше перейнялася ідеєю повної незалежності. У грудні 1917 року було оголошено про відновлення литовської державності, хоча і з тісними зв'язками з Германською імперією. Незабаром Тариба проголосила повну незалежність 16 лютого 1918 року. До листопада 1918 року, коли поразка Німеччини у світовій війні призвела до закінчення фактичної окупації, Литва пройшла через кілька етапів. У цей період вона активно добивалася визнання своєї незалежності з боку Берліна і навіть розглядала можливість стати королівством під проводом Міндаугаса II.

Після закінчення Першої світової війни литовський народ отримав можливість здобути справжню незалежність. Однак це не відповідало інтересам російських більшовиків, які анулювали раніше підписані угоди за Брест-Литовською угодою та розпочали військові дії. Вони напали на три балтійські країни, а також на Україну.

Якими наслідками обернулися спроби Росії на завоювання?

Для Балтійських країн це стало тріумфом. Литва, разом із Латвією та Естонією, змогла встояти в боротьбі проти московської агресії та звільнити всі території, окуповані більшовиками. Ця подія відбулася в серпні 1919 року. Через майже рік, влітку 1920 року, було укладено мирну угоду між Литвою і Росією, яка закріпила литовську перемогу. На жаль, для України ситуація виявилася зовсім іншою. У тривалій боротьбі, практично без підтримки ззовні і оточена ворогами, українська армія зазнала нищівної поразки, що призвело до втрати незалежності. Наслідком краху Української революції стала радянська окупація, що тривала майже 70 років, знищення національних еліт, русифікація, Голодомор та багато іншого.

- Ви сказали про багатьох ворогів, проти яких воювала Україна. Окрім Москви, кого можна згадати?

Протягом 1918-1920 років на різних етапах на українських землях діяли, зокрема, російські білогвардійці із Збройних Сил Півдня Росії, а також, на жаль, Польща, яка в той час сама відновлювала свою державність. У листопаді 1918 року розгорівся польсько-український конфлікт. У Львові та на значній частині Галичини (і дуже короткочасно у Північній Буковині) вдалося встановити українську владу, що призвело до створення Західно-Української народної республіки (ЗУНР). 22 січня 1919 року ЗУНР об'єдналася з Українською народною республікою (УНР), що відзначається в Україні донині як День Соборності. Однак, збройні зіткнення з польськими силами закінчилися не на користь українців, і ЗУНР була втрачена, а її території потрапили під польське управління. Лише у 1920 році вдалося перетворити конфлікт з Польщею на союз. УНР, отримавши допомогу Варшави у боротьбі з більшовиками, змушена була піти на значні компроміси. Хоча польсько-українським військам на короткий час вдалося повернути контроль над Києвом, ситуація для УНР завершилася, як я вже зазначав раніше.

- У Литви також було чимало супротивників?

Можна сказати, що ситуація була аналогічною. Після вигнання радянських військ у 1919-1920 роках Литва вступила у збройний конфлікт з Польщею та німецько-російськими силами, зокрема з білогвардійською Західною добровольчою армією. Ця армія стала відома литовцям під керівництвом Павла Бермондта, а самих бійців почали називати "бермонти" або "бермондтівці". Литовська Республіка змогла закріпити свій суверенітет на більшій частині сучасної території. Проте, у результаті збройного конфлікту з Польщею Литва на майже два десятиліття втратила контроль над Вільнюсом та його околицями. Врешті-решт, у 1923 році Литва розширила свої кордони на північний захід, приєднавши Клайпедський край. Отже, головним підсумком Війни за незалежність Литви безсумнівно стало її утвердження як самостійної європейської нації.

Цікаво, чи існували спільні герої між українцями та литовцями під час їхньої спільної боротьби за свободу?

З упевненістю можна стверджувати, що серед численних учасників Війни за незалежність Литви були й уродженці України. На даний момент вдалося ідентифікувати щонайменше 16 осіб, які належали до офіцерського складу Війська Литовського. Аналогічна кількість офіцерів литовської армії також мала досвід служби в українських військових підрозділах. Проте варто зазначити, що ці дані можуть бути неповними, і дослідження цієї теми триває.

- Яким чином складалася історія Литви у наступні роки, після війни?

- Литва проживала добу парламентської демократії у 1920 - 1926 рр., з дуже сильними позиціями Сейму тому та епоха і відома як "Сеймократія". У грудні 1926 р. відбувся переворот і до влади прийшов Антанас Сметона. Перший демократичний президент країни у 1919 - 1920 рр., а до того - голова Тариби та один з яскравих громадських діячів, публіцистів доби Національного відродження. Автократичне правління А.Сметони тривало до 1940 р. Аж до моменту радянської інтервенції та окупації Литви. Як власне і незалежність її сусідок - Латвії та Естонії, також окупованих СРСР.

Які ж були ці два десятиліття незалежності для литовського народу?

Це була, без сумнівів, епоха, сповнена суперечностей, але водночас велична. Якщо роки визвольної боротьби можна охарактеризувати як "період блискавок і кровопролиття", то наступні десятиліття стали етапом великих надій та відродження. Відновлення і renaissance. Національна культура, освіта, наука, спорт, економіка – в усіх цих сферах відбувалися суттєві зміни. І найголовніше – вперше з часів Великого князівства литовський народ знову отримав свободу і став справжнім господарем на землях своїх предків.

- Час великих сподівань... вражаюче висловлено. Вважаю, що таку назву ви обрали для своєї книги про міжвоєнну Литву. Це перший українською мовою твір, що розповідає про історію Литовської держави в цей період, чи правильно я розумію?

Так, це назва моєї книги. Я написав її, спираючись на дослідження, проведені в Інституті історії та археології Балтійського регіону при Клайпедському університеті. Моїми науковими керівниками, а також наставниками, були відомі литовські вчені, такі як Вітаутас Йокубаускас, Вігантас Варейкіс і Сільва Поцітє. Ця книга здобула перемогу в кількох конкурсах, зокрема, вона була визнана кращою на українському національному конкурсі "Молодий вчений року 2020" у категорії "Наукова та науково-популярна книга".

Книга містить кілька тематичних розділів, кожен із яких висвітлює різні аспекти литовського життя в міжвоєнний період (1918 - 1940 роки). Важливо зазначити, що успіх цього видання співпав з ініціативою науковців Клайпедського університету. У 2019 році ми заснували перший Центр дослідження історії Литви, який функціонував до 2021 року в Україні, зокрема в Херсоні, при Херсонському державному університеті. Я мав честь очолювати цей центр та науково-координаційну раду. Моя мета полягала і полягає в популяризації литовської історії в Україні, а також української історії в Литві.

- Це благородна мета, яку ми абсолютно підтримуємо. Перш ніж побажати Вам сили та натхнення у Ваших подальших зусиллях, хотілося б поставити ще одне запитання. Чи справді з падінням УНР закінчилася українська боротьба за свободу?

Боротьба продовжувалася, змінюючи свої форми. Велика кількість українських емігрантів започаткувала нові організаційні структури. Серед найактивніших і найрадикальніших були об'єднання, створені українськими офіцерами. Багатьом українцям відома абревіатура УВО, яка розшифровується як Українська військова організація. Ця організація була заснована в 1920 році з метою продовження боротьби за незалежність України. УВО активно шукала союзників, і одним з найбільш надійних партнерів стала Литва. Співпраця між українцями та литовцями тривала протягом усього міжвоєнного періоду, охоплюючи розвідувальну діяльність, а також підтримку Литви з боку українців у розв'язанні Клайпедського питання в 1923 році та багато інших аспектів. Литовська Республіка, в свою чергу, надала легалізацію українським патріотам, зокрема, відомому полковнику Євгену Коновальцю. Попри невелику чисельність української громади в Литві, на території Республіки діяли українські та спільні литовсько-українські культурні та освітні установи. Литва з великою повагою відзначала українські свята, такі як День Листопадового чину, що припадає на 1 листопада — день, коли відбулося українське повстання та була встановлена українська влада у Львові. Саме в цей міжвоєнний період закладалися основи позитивного сприйняття українців у литовському суспільстві. Наслідки цих подій відчуваємо й сьогодні. Литва залишалася і залишається одним з найпослідовніших союзників України у її боротьбі за свободу. Про це, а також про наступні етапи, що відбулися після згаданого періоду, пропоную поговорити окремо.