Кримський жест від Ердогана: яка причина підтримки України з боку турецького президента?
Щодо багатогранності зовнішньої політики Ердогана.
В султанському заявленні йдеться про необхідність повернення Криму Україні. Це ще раз підкреслює, як Туреччина в цілому, а особливо її лідер Ердоган, прагне маневрувати на різних політичних фронтах одночасно. Таке ставлення викликає роздратування у багатьох, окрім нього самого та його прихильників.
Отже, чому Ердоган прагне приєднатися до БРІКС і водночас виступає за повернення Криму?
По-перше, це тюркський світ. Ердоган постійно акцентує увагу на важливості захисту кримських татар, які мають тюркські корені. Туреччина вже багато років активно підтримує цю спільноту та виступає проти порушення їхніх прав на анексованих територіях.
Приблизно з тієї самої причини у Туреччини складна динаміка відносин з Китаєм. Через уйгурів. І фактор впливу на тюркські громади й народи в інших країнах розглядається як інструмент впливу на політику цих країн, навіть якщо це такі гіганти, як Китай і Росія.
Друга складова — це фактор територіальної цілісності. Туреччина, подібно до багатьох інших держав, що мають невирішені територіальні конфлікти або сепаратистські рухи, постійно підтримує законну територіальну цілісність інших країн. Єдине відхилення від цього принципу стосується незалежності Косово та Північного Кіпру, що, перш за все, пов'язано з релігійним аспектом.
Третім важливим аспектом є ситуація в Чорному морі та регіональна політика. Для Туреччини ключовим є збереження стабільного балансу та безпеки в цьому морському просторі. Контроль, який Росія має над Кримом, призводить до дисбалансу на користь Москви, що створює певні виклики для Анкари. Туреччина прагне зміцнити свій вплив у Чорному морі, забезпечити безперешкодну торгівлю в регіоні та уникнути загроз для своїх стратегічних проток у Мармуровому морі. В цьому контексті повернення Криму під контроль України виглядає набагато більш привабливим варіантом.
Ердоган намагається підтримувати рівновагу у своїх відносинах із Росією та Україною, що є ключовим аспектом його регіональної стратегії. Незважаючи на реалізацію стратегічних ініціатив з Москвою в галузі енергетики та інших сферах, Туреччина активно розвиває співпрацю з Україною, особливо в військовій та економічній сферах.
Четверте – це балансування між Західними та Східними впливами. Виступаючи за повернення Криму Україні, Ердоган демонструє НАТО та своїм західним партнерам свою прихильність до міжнародного права. Це ще раз підкреслює його позицію: "Так, ми, безумовно, особливий член НАТО, але ми частина цього альянсу, і нашою основною метою є захист наших власних інтересів".
Пʼяте: Ердоган прагне утвердити Туреччину як ключовий логістичний і геополітичний центр. Саме тому він намагається інтегрувати свою країну, яка є членом НАТО, у структуру БРІКС. Однак БРІКС не варто сприймати як класичний "союз". Між країнами-учасницями існує чимало розбіжностей, і їх обʼєднує лише прагнення до прийнятних (партнерських або нейтральних) відносин з Росією. Тим не менш, БРІКС може бути розглянуто як важливий дипломатичний форум.
Отже, саме з цієї причини Анкара прагне розширити свій вплив. Вона намагається укріпити свої економічні та політичні позиції на міжнародній арені, знайти нові можливості в Африці та Азії, а також урізноманітнити свою зовнішню політику.
З одного боку, Туреччина підтримує Україну та Захід у питанні Криму, але водночас шукає можливості розширення співпраці з БРІКС, де ключову роль відіграє Росія.
Туреччина намагається максимально використовувати політичні та економічні ресурси, підтримуючи зв'язки з усіма сторонами конфлікту. У такому контексті висловлення позиції щодо Криму виглядає як прийнятна ціна. Особливо враховуючи, що для Росії Туреччина в даний момент є надзвичайно важливим партнером, щоб ризикувати протестами.
Ця політика -- політика балансувати між протилежними інтересами. І -- треба визнати -- ось в цьому Ердоган демонструє справжню майстерність.
