Що ж відбувається з колонкою Чапутовича?

У консервативному виданні "Rzeczpospolita" опублікована стаття колишнього міністра закордонних справ Польщі Яцека Чапутовіча, що має назву "Політика гієни почувається добре". У своїй колонці він критикує дії нинішньої влади, порівнюючи їх з поведінкою гієн, які прагнуть використати вразливість України для вирішення своїх власних проблем. Опозиційний політик звинувачує правлячу коаліцію в Польщі у використанні історичних питань для шантажу України.

Польсько-українські обговорення щодо важких моментів історії схожі на спілкування між тим, хто не чує, і тим, хто не говорить.

У період з 2015 по 2023 рік Польща не виконувала своїх зобов'язань за міжурядовою угодою 1994 року, що забезпечувала охорону місць поховань жертв нашої сумної історії.

Після майже двадцяти випадків вандалізму, що сталися з українськими пам'ятками в Польщі, Український інститут національної пам'яті у 2017 році оголосив про введення мораторію на будь-які дії польських органів на території України.

У Польщі цей мораторій отримав назву "заборона на ексгумації" жертв волинського конфлікту. Проте, українська сторона неодноразово підкреслювала, що це є відповіддю на бездіяльність польської влади, яка протягом багатьох років ігнорувала звернення з українського боку та не виконувала жодних зобов'язань, закріплених у міждержавній угоді 1994 року.

Однак у 2019 році було ухвалено рішення виключити цю проблему з обговорення - про це оголосили президенти двох держав після осінніх переговорів 2019 року, а також міністри закордонних справ обох країн влітку 2020 року.

27-28 липня міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба перебував із робочим візитом у Польщі. Під час спілкування зі своїм колегою Яцеком Чапутовичем він підкреслив, що Польща й Україна мають підходити до "вкрай чутливого" для обох суспільств історичного питання на основі не лише взаємної поваги, але і синхронізації взаємних рішень.

"Між нашими державами було досягнуто важливої угоди, згідно з якою Україна скасувала заборону на ексгумацію польських поховань на своїй території. Тепер ми сподіваємося на рішення з боку Польщі про відновлення одного з українських пам'ятників. Після цього у нас з'являться всі шанси для подальшого розвитку співпраці в цій сфері," – зазначив міністр закордонних справ України.

Тобто жодних "заборон на ексгумації" не існує вже майже 5 років. Але є один нюанс - виконання Польщею своїх зобов'язань.

Точніше буде сказати - невиконання Польщею своїх обов'язків.

Бо про що домовились президенти? Про те, щоб відновлювати довіру, рухаючись малими кроками. Наприклад, ми відновдюємо одне з вандалізованих у Польщі місць пам'яті українців, а ви - надаєте дозволи на проведення пошукових робіт та ексгумацій в одному із місць, де поховані рештки жерт польсько-українського конфлікту.

Який був результат домовленостей? Правильно - традиційно асиметричний.

В Україні були проведені пошукові, а потім ексгумаційні роботи в Пужніках Тернопільської області. Там були виявлені і перепоховані рештки польських громадян, які загинули за згаданих обставин. Рік тому про це досить докладно писала українська преса.

А що там з відновленням знищених українських місць пам'яті?

Монастир і нині там! Тобто восени 2020 року за пару днів до наступного візиту польського президента до українського на горі Монастир з'являється нова могильна плита замість розбитої на друзки.

Але на тій плиті невідомі відновлювачі чомусь не знайшли місце для жодного імені з 62 осіб, які похвані на тому місці.

Яка ж може бути проблема у написанні на надгробку імен похованих там людей?

Кажуть, що саме такі дуже чіткі запитання звучали і на зустрічі двох президентів. З чіткістю відповідей не все було так само як з чіткістю запитань.

Очевидно, за останні п’ять років Кулеба вже втомився безперервно повторювати: "Ми скасували всі обмеження! Ми скасували всі обмеження! Ми скасували всі обмеження!"

І коли у Польщі, в Ольштині Кулебу у мільйонний раз запитали про зняті 5 років тому обмеження - то замість повторити те, що він повторював раніше, міністр "розслабився" і додав кілька недоречних в тому контексті ремарок, вочевидь, вже знаючи про свою відставку за кілька днів після цієї події.

І саме в цей момент польські ЗМІ та політики були вражені.

Спочатку своє невдоволення висловили нинішні опозиційні політики, зокрема екс-прем'єрка Беата Шидло. Вона звинуватила Кулебу в намаганні висунути територіальні претензії до Польщі. "Ви не лише завдаєте шкоди, пане Кулебо, але й дієте нерозумно," - завершила свій допис у соціальних мережах колишня очільниця партії "Право і Справедливість".

Після цього до розпинання Кулеби, який вже був приречений на відставку, приєдналися члени діючої урядової коаліції.

На початку виступив Владислав Косіняк-Камиш, віце-прем'єр і міністр оборони Польщі. За інформацією польських ЗМІ, він зазначив, що Україні не вдасться стати членом Європейського Союзу, поки не буде врегульовано питання, пов'язане з Волинню.

Потім прем'єр-міністр Дональд Туск підтвердив, що міністр Косіняк-Камиш мав рацію, коли у липні сказав, що Україну можуть не прийняти до ЄС поки не буде вирішене питання Волинської трагедії.

І Україна, і українці мають усвідомити, що, окрім нашої підтримки їхніх зусиль у боротьбі, важливо також прийняти стандарти, пов'язані з політичною та історичною культурами, щоб стати частиною Європейського Союзу. Віце-прем'єр Камиш абсолютно правий: без поваги до європейських цінностей Україна не зможе приєднатися до цієї європейської спільноти. Я переконаний, що українці самі, раніше ніж пізніше, усвідомлять, що польсько-українське партнерство, яке базується на історичній справедливості, є ключовим для їхніх власних інтересів.

Згодом аналогічно висловився й міністр закордонних справ Радослав Сікорський.

Я навмисно наводжу цю цитату Туска в повному обсязі. Адже українські медіа часто акцентують увагу на заголовках, які спотворюють загалом дружній та ненападницький зміст його слів - "Туск попередив про можливість блокування вступу України до ЄС!"

І багато хто в Україні не прочитали нічого окрім заголовків. Та сприйняли їх вкрай гостро та негативно. Як спробу шантажу в дуже складних умовах війни, спричиненою російською агресією.

Шантаж, безсумнівно, не може слугувати засобом для жодної зі сторін у дружніх відносинах між Польщею та Україною.

Аж раптом з цього приводу вирішив висловитися колишній міністр закордонних справ Польщі Яцек Чапутовіч на шпальтах консервативної газети "Rzeczpospolita".

Його стаття отримала назву "Гігієнічна політика відчуває себе комфортно".

У цій статті колишній міністр закордонних справ Польщі (той самий, з яким Дмитро Кулеба з'являвся на прес-конференції, щоб оголосити про вирішення проблем, пов'язаних з пошуками та ексгумаціями влітку 2020 року) охарактеризував політику нинішньої влади як політику гієн — тих, хто прагне використати вразливість України для досягнення власних цілей.

Опозиційний політик звинувачує правлячу у Польщі коаліцію у шантажі України історичними питаннями.

Яцек Чапутович зазначає: "Метафора гієни вказує на політику, яка прагне отримати вигоду в момент, коли партнер переживає тяжкі часи через наступ російських військ".

Взагалі-то позиція теперішньої польської влади нагадала багатьом в Україні слова представника попередньої влади. Ярослав Качинський наприкінці 2016 року зустрівся із президентом Петром Порошенком.

Пізніше Качинський ділився своїми спогадами про цю зустріч наступним чином:

Ми не можемо роками терпіти, щоб в Україні формувався культ осіб, які вчинили геноцид проти поляків. Це був акт жорстокості, який важко перевершити, навіть порівняно з діями німців, але ці особи все ж перевершили їх у своїй жорстокості.

Власне, це питання стосується певної вибірковості України. Я ясно висловив свою думку президенту Порошенку: з Бандерою їм не вдасться потрапити до Європи.

Які основні відмінності між словами та діями Качинського і так званою "політикою гієн", про яку згадував колишній міністр Яцек Чапутович?

По суті, Яцек Чапутович звинувачує нинішній уряд Польщі в тому, що вони грають за правилами, які встановила партія "Право і Справедливість". Протягом багатьох років PiS та інші праві сили в Польщі експлуатували складні питання спільної історії для своїх політичних цілей. Тому цілком логічно виглядає заголовок статті колишнього міністра, який нагадує про те, що відповідальність перекладається з однієї хворої голови на іншу, яка, на перший погляд, виглядає здоровішою.

Уряди "Права і Справедливості" мали всі шанси досягти консенсусу в історичних питаннях, пов'язаних із складними аспектами спільного минулого. Проте за вісім років вони фактично знищили кілька платформ для діалогу: Польсько-український форум істориків, Польсько-український форум партнерства, а також зруйнували співпрацю між Instytut Pamięci Narodowej та Українським інститутом національної пам'яті. Крім того, Сейм ухвалив ряд резолюцій і змін у законодавстві, що обмежують академічну свободу і можливості для історичного діалогу. Сумнівні досягнення попередньої польської влади зводяться до того, що нинішня українська влада більше не має ілюзій щодо своїх партнерів.

Але. Яцек Чапутович, здається першим вголос заявляє, що причина неефективності дій попереднього польського уряду є таємницею Полішенеля: вони не виконали своїх обійянок.

Ось що він зазначає: "Це вже давно відома таємниця, що мова йде про відновлення пам'ятника українським солдатам на горі Монастир. Цей пам'ятник, який був легально встановлений за кошти польських платників податків, був знищений невідомими особами. Президент Володимир Зеленський обговорив з президентом Анджеєм Дудою питання його відновлення перед переговорами в Києві в жовтні 2020 року. Пам'ятник дійсно був відновлений, але в провокативній формі — з нього були прибрані імена загиблих солдатів. Це залишило українців з почуттям зради".

Щодо цього постулату Яцка Чапутовича нема чого дискутувати: здається, це вперше, коли - хай і колишній - польський урядовець визнає, що його уряд вводив в оману і українців, і поляків.

Яцек Чапутович завершує свою статтю такими словами: "Існує думка, що Київ ніколи не погодиться на ексгумацію поляків, оскільки це могло б поставити під загрозу націоналістичні погляди УПА. Чи не настав момент для відновлення пам'ятника на горі Монастир у його первісному вигляді та сказати: "перевіримо"?"

Нарешті один із колишніх польських чиновників відкрито заявив, що угоди з Україною потрібно виконувати.

Залишемо за дужками маячню польських правих (і лівих теж) про те, що "Київ ніколи не погодиться на ексгумацію поляків": це сталося 5 років тому. Просто польські державні інституції виявилися неспроможними ані до ефективного діалогу, ані для того, щоб результатом цього діалогу стало гідне поховання поляків та українців, які загинули в жахливому конфлікті на руїнах Другої Речіпосполитої.

Сьогоднішня стаття Яцка Чапутовича може стати важливим початком у вирішенні труднощів, що виникли внаслідок зухвалої політики "Права і Справедливості" за останні вісім років.

Я вже згадував про це кілька днів тому:

Отже, якщо Польща прагне дійсно перетворити існуючий конфлікт пам'яті в конструктивний діалог, необхідно вжити наступні заходи:

1. Офіційне звернення з польської сторони, яке підтверджує, що рішення про скасування обмежень на проведення пошуків місць пам'яті та можливі ексгумації жертв польсько-українського конфлікту було ухвалено на рівні президентів під час їхньої першої зустрічі у 2019 році.

2. Відновити імена загиблих на могильному каменю на горі Монастир, як це було домовлено на рівні президентів на тій самій зустрічі у 2019 році.

3. Опублікувати звернення голови Instytut Pamięci Narodowej Кароля Навроцького: коли і до яких організацій в Україні він звертався під час своєї каденції на посаді керівника цього інституту, а також до яких конкретних пам’яток поховань було приурочено ці листи.

4. Урядовці, які в Україні отримали ці запити, зобов'язані публічно роз'яснити причини свого мовчання щодо звернення керівника Інституту національної пам'яті Польщі.

5. Якщо зʼясується, що таких звернень не було, голова Інституту національної памʼяті Польщі має пояснити, чому він вводив в оману польське суспільство та не здійснив жодних ефективних кроків для гідного перепоховання тлінних решток своїх земляків.

6. Нові керівники інститутів національної пам'яті повинні відновити співпрацю не лише в питаннях спільних могил, але й у більш широких аспектах взаємодії, допомагаючи долати взаємні міфи, стереотипи та кліше, що пов'язані з різними темами спільної історії. Крім того, необхідно відновити роботу Україно-польського форуму істориків та практику проведення спільних просвітницьких заходів, інформаційних кампаній, виставок і конференцій.

7. Сейм зобов'язаний відмінити положення польських законів та резолюцій, які, навіть натяком, порівнюють боротьбу за незалежність України з комуністичними та нацистськими ідеями, а також ті, що можуть обмежувати академічні свободи та відкритість історичних дискусій.

8. Спільно розробити і реалізувати концепцію Музею добросусідства у Луцьку, який би описував співжиття різних етносів на Волині та інших землях, які були заселені переважно українцями. А також пояснював усю повноту причин польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни.

9. Визначення точного числа жертв через історичні дослідження, а не через голосування в парламенті. Формування мартирологу, який би увічнив імена жертв польсько-українського конфлікту.

10. Спільна ініціатива з виявлення місць поховання як польських, так і українських жертв цього конфлікту.

11. Створення інтерактивної карти польсько-українського конфлікту.

12. Визнання принципу: Всі жертви – це наші: не лише польські або українські, а людські!