Штурм за штурмом: чому затримка наступу РФ не свідчить про те, що противник вичерпав свої сили.
Протягом "контрольного" тижня темпи просування противника на Покровському та Курахівському напрямках відчутно впали. Але далеко не до позначки "нуль".
На території, що контролюється 2-ю та 41-ю загальновійськовими арміями (ЗВА), а також 90-ю танковою дивізією, яка є частиною угрупування військ (УВ) "Центр", а також у зоні відповідальності 8-ї ЗВА з угрупування "Юг", окремі підрозділи продовжують свій наступ.
Отже, я б не рекомендував поспішати з висновками, як це роблять деякі з наших аналітиків, щодо майбутніх подій на Покровському напрямку. У цьому контексті слід згадати, що протягом минулого та частини поточного місяців, після захоплення Новогродівки, противник зміг досягти двох стратегічно важливих результатів на цьому напрямку, а саме:
Однак, разом із цим, ворог явно не зміг реалізувати ряд важливих завдань у тактичній зоні, які, безсумнівно, були поставлені перед його військами, що діють у цьому напрямку на минулому тижні, зокрема:
Безсумнівно, численні намагання супротивника (імовірно, зусиллями передових підрозділів його 27-ї мотострілецької дивізії) "прорватися" до території міста Селидове та утвердитися на цій ділянці, як з боку Михайлівки, так і з південної частини — від Цукуриного, наразі завершилися без успіху.
Перші спроби противника пробитися у Селидове вздовж р. Солона та вул. Центральної з боку с. Михайлівка були здійсненні ним ще 1,5-2 тижня тому й були невдалими.
Далі, після того, як противнику таки вдалося витіснити наші війська з позицій в с. Маринівка, які йому суттєво заважали провести повноцінне охоплення м. Селидово з півночі, послідувала спроба пробитися у місто з північно-східного напрямку, саме з боку с. Маринівка. Але й вона завершилась лише тим, що противнику вдалося доповзти до автозаправки "Паралель" на дорозі Е-50 (Покровськ - Донецьк) північніше міста й він вимушений був там зупинитись, не досягнувши меж міста.
Третя значна спроба була здійснена ворогом після того, як його передові підрозділи досягли залізничної лінії, що веде з півдня до Покровська, та захопили східну частину села Цукурине. Ворог наблизився до міста з півдня, рухаючись вздовж траси Цукурине - Селидове, у районі Центральної міської лікарні. Проте, після запеклого зустрічного бою та потужного вогневого ураження з боку Збройних Сил України, ці підрозділи були змушені відступити назад до раніше захопленого села Цукурине.
Крім того, видно, що ворогу поки що не вдається повністю оточити тактичну групу українських військових, яка тримає невелику позицію на схід від р. Вовча, в зоні між Желанним Другим та Зоряним.
У цьому контексті можна відзначити, що підрозділи 90-ї танкової дивізії противника, які отримують підтримку від кількох частин 51-ї Збройних сил (ймовірно, з її 5-ї та 114-ї окремих механізованих бригад), наразі не здатні прорватися на південь від лінії Вознесенка - Желанне Друге. Незважаючи на їх постійні спроби, вони намагаються оточити або змусити відступити західніше річки Вовча тактичну групу Збройних сил України.
Заради справедливості варто сказати, що наступати тут противнику зовсім не легко. Адже, ймовірно, українське командування перетворило цей рубіж у суцільну смугу укріплених районів оборони, фланги яких змикаються (Вознесенка, Новоселидовка, Ізмайлівка, власне Гірник та Желанне Друге).
Так, противник нещодавно зайняв с. Желанне Перше, але зробив він це лише через 2 тижня впертих та жорстких боїв за селище, зазнавши доволі суттєвих втрат.
Ймовірно, найближчим часом командування УВ "Центр", й зокрема його 2-ї ЗВА та 90-ї тд, здійснить чергову спробу прорватися в район Зоряного та Курахівки з півночі. "Содействовать" цьому, ймовірно, будуть з півдня підрозділи 8-ї ЗВА (скоріш за все, зі складу її 150-ї мсд), підтримані окремими підрозділами 51-ї ЗВА, які ще продовжують діяти на цій ділянці (ймовірно - 110-а омсбр), намагаючись атакувати по напрямкам Гостре - Олександропіль, Гостре - Острівське, ну й намагаючись просунунтись через Максимільянівку у бік м. Курахове.
Наскільки мені відомо, ворог зміг захопити територію Селидовської виправної колонії, що розташована вже західніше села Гостре. Це створює певні підстави для його командування вважати, що вони можуть "підтиснути" український плацдарм у районі Зоряне – Желанне Друге не лише з півночі, за допомогою сил УВ "Центр", але й з півдня, залучивши сили УВ "Юг".
Таким чином, якщо розглядати всю цю ситуацію у трохи більшому (оперативно-тактичному) сенсі, то стає зрозуміло, що на цей час основні свої зусилля противник сконцентрував не на Покровському напрямку, а на Курахівському (суміжному фланзі УВ "Центр" та УВ "Юг").
По суті, тут діє така собі "збірна" зі складу цих двох угрупувань, до складу якої входить 90-а тд (введена у бій більшою частиною своїх сил) + 1-а та 114-а омсбр 51-ї ЗВА, а також зведені тактичні групи ще двох бригад цієї армії (5-ї та 9-ї омсбр), ну й низку частин та підрозділів 150-ї мсд зі складу 8-ї ЗВА.
Ймовірно, основна мета полягає в досягненні міста Курахове як з північного, так і з південного напрямку, зокрема через Успенівку, де спільно працюють УВ "Юг" та УВ "Восток". Вважаю, що саме це пояснює настійну спробу 20-ї мсд супротивника прорватися в район Успенівки, діючи за маршрутом Костянтинівка - Катеринівка, тоді як 150-та мсд прагне здійснити прямий наступ на Курахове зі сходу, просуваючись через Максимільянівку.
Загалом, найбільшу небезпеку для ЗСУ, причому, як на Курахівському, так й власне на Покровському напрямках, становить тактичний прорив (глибиною 4,9-5 км) противника між Гірником та Селидовим, в районі с. Цукурине, по дирекції Українськ - Цукурине. Адже його подальше "розростання", очевидно, не тільки сприятиме різкому погіршенню положення підрозділів ЗСУ, які займають увесь район оборони північніше Курахівського водосховища, а й вкрай негативно відіб'ється на їх спроможності утримати м. Селидове, а це має пряме та безпосереднє відношення до того, що буде в подальшому відбуватися, власне, на Покровському напрямку.
Говорити про якусь стабілізацію ситуації на всьому Покровському напрямку, або понад тим - стверджувати, що наступ противника ВЖЕ "видохся", м'яко кажучи - дуже зарано. Так, темпи просування противника трохи впали, але рівень інтенсивності його атакуючих\штурмових дій - ні.
Наприклад, на території між Селидовим і Кураховим ворог щоденно виконує в середньому від 25 до 30 атакуючих та штурмових дій (іноді буває до 40-45 атак за день). У той же час, в напрямку Покровська та Мирнограда, він проводить близько 15-16 атак або штурмів щодоби.
Більшість атак можна охарактеризувати як "накопичувальні" штурми, коли противник відправляє штурмові групи по черзі (відділення за відділенням) у напрямку наших позицій, сподіваючись, що хтось з них зможе дійти до нас і закріпитися, навіть на краєчку наших оборонних ліній. Після цього їх можна постійно підкріплювати новими групами, і коли кількість вцілілих досягне значного рівня, вони намагатимуться атакувати основні українські позиції.
Іноді це дійство проходить під прикриттям бронетехніки, що може включати до 3-4 одиниць, серед яких 1-2 танки. Проте, в основному, це залишаються піхотні атаки та штурми, що отримують підтримку з боку артилерії чи авіації.
Отже, зменшення темпів просування ворога свідчить лише про зниження СЕРЕДНЬОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ його атак і штурмів, а не про їхню інтенсивність. Проте й з результативністю дій супротивника справи йдуть не так вже й добре, як може здаватися на перший погляд. Захоплення двох вулиць у селі, пересування з однієї частини населеного пункту в іншу, відбиття пів посадки, знищення кількох спостережних пунктів вогнем артилерії тощо – це все є ЩОДЕННІ "звіти про дії противника" на Покровському та Курахівському напрямках.
Темп наступу можна розглядати як співвідношення між фізичним рухом військових сил по певній території та вибраним для оцінки проміжком часу. Наприклад, 2-3 тижні тому ворог на Покровському напрямку справді просувався швидше та на більшу глибину за добу (якщо раніше йшлося про кілометри, то тепер мова йде про сотні й навіть десятки метрів).
Проте це зовсім не свідчить про те, що сили супротивника вже зупинилися і не можуть продовжувати свій наступ. Вони все ще атакують і просуваються вперед, хоча їхній рух вже не такий швидкий і глибокий, як раніше.
На мою думку, сповільнення його наступальних дій зумовлено двома ключовими чинниками - перегрупуванням військових підрозділів у межах зони відповідальності УВ "Центр", а саме:
Крім того, виникає потреба завершити "забезпечуючи" бойові дії на лівому (південному) фланзі УВ "Центр", зосередившись на напрямках Курахове та Селидове. Без цього продовження наступу противника на Покровськ можна вважати, м’яко кажучи, досить ризикованим.
Але насправді, ситуація із російським наступом, причому не тільки на Покровському чи Курахівському напрямках, виглядає на сьогоднішній час більшою мірою залежною не від самих російських військ, які очевидно ВЖЕ задіяли у ньому свої майже максимальні "наступальні спроможності", а від стану боєздатності українських військ, зокрема - їх здатності успішно оборонятися на визначених рубежах та позиціях, в умовах переваги противника у цілій низці покажчиків бойового потенціалу.
При цьому, можливість проводити якісь контрнаступальні чи навіть наступальні дії, в межах якоїсь "асиметричної стратегії" ЗСУ поза межами напрямків та операційних зон, де противник докладає основні свої зусилля, тут - не розглядається. Адже, очевидно, що цей "спосіб" поки НЕ працює, бо не зупиняє самого російського наступу, хоча й впливає на нього певним чином.
