Виклики для українсько-польських відносин: минулі конфлікти та вплив російської дезінформації
Відносини між Україною та Республікою Польща мають стратегічне значення не лише через підписання в травні 1992 року масштабного політичного договору про дружбу і співробітництво, що зробило Польщу першою країною, з якою Україна уклала такий важливий двосторонній документ. Ці відносини набули стратегічної ваги протягом останніх тридцяти років, особливо під час широкомасштабного російського вторгнення в Україну.
Офіційна Варшава надає Києву щиру та всебічну допомогу зброєю, фінансами та логістичною підтримкою. Майже мільйон українців переїхали до Польщі, рятуючись від постійних російських варварських ракетних та артилерійських обстрілів цивільної інфраструктури. Вони знайшли там прихисток. Більшість з них працює у Польщі, примножуючи національне багатство країни, оскільки значна кількість поляків виїхала на заробітки до більш розвинених країн, таких як Німеччина, Ірландія, Норвегія.
Водночас, взаємини між Україною та Польщею можуть стати жертвою інформаційної війни, розпочатої Москвою через вмілі маніпуляції на чутливі для обох країн теми історичного минулого.
Глава українського МЗС Дмитро Кулеба, перебуваючи з офіційним візитом у Польщі, провів зустріч із польським міністром закордонних справ Радославом Сікорським в Ольштині та взяв участь у конференції "Campus Polska Przyszłości 2024". Під час заходу представники колишньої правлячої партії "Право і справедливість" висловили невдоволення відповіддю Кулеби на питання щодо ексгумацій жертв подій на Волині 1943-1945 років. Їх також обурила згадка операції "Вісла" під час панельної дискусії.
Причиною обурення стала відповідь Дмитра Кулеби, коли з аудиторії запитали, якими обидва міністри бачать способи знизити напругу в історичних питаннях, що продовжують отруювати відносини України та Польщі. Радослав Сікорський зазначив, що можна "або турбуватися про те, що сусіди завдали одне одному у минулому, або ж подумати, як запобігати подібному у майбутньому та боротися зі спільним ворогом". Він додав, що, на його думку, вони з Дмитром Кулебою своєю роботою інвестують у майбутнє польсько-українських відносин. Дмитро Кулеба у своїй відповіді зазначив, що польсько-українське минуле бувало непростим, а Росія не втрачає нагоди роздмухувати такі історичні питання задля досягнення своїх цілей.
Коли Кулебу запитали про терміни зняття заборони на ексгумацію загиблих під час подій на Волині 1943-45 років, він відповів зустрічним питанням: "Чи знаєте ви про операцію 'Вісла' 1947 року?" Ця операція включала примусове переселення українців у різні частини Польщі, зокрема до Ольштина. Кулеба висловився про ці території як про українські землі, маючи на увазі регіони, де здавна проживали українці. Це викликало негайну хвилю гострої критики з боку частини присутніх.
Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба назвав території Люблінщини, Підкарпаття і Малопольщі "українськими", що викликало обурення у колишньої прем'єрки з партії "Право і справедливість" (ПіС) Беати Шидло. Вона висловила невдоволення, зазначивши, що це виглядає як зневага, особливо враховуючи всю допомогу, яку Польща надала Україні. Водночас вона не уточнила, чи були б такі заяви виправданими у випадку, якщо б Польща не допомагала Україні. Мер прикордонного міста Хелм, Якуб Банашек, також представник "ПіС", висловив своє співчуття до України, але після заяв Кулеби зазначив, що "повного примирення у правді не буде". Він додав, що некоректно порівнювати події на Волині та операцію "Вісла", хоча й підкреслив, що засуджує цю акцію. З'явилися також інші емоційні висловлювання радикального характеру.
Згодом міністр закордонних справ України став об'єктом масштабної медіа-атаки. Російська пропаганда на території Польщі буквально за лічені години перейшла до повноцінного інформаційного наступу, використовуючи ментальні коди, історичні стереотипи та упередження. Іскрою для цього послужило питання, яке учасник конференції поставив не випадково. Використання чутливих історичних тем стало можливістю для деяких польських політиків і партій підвищити свою популярність і рейтинг. Крім того, такі теми набирають велику кількість лайків у соціальних мережах і пробуджують історичні травми.
Польський політикум та суспільство непомітно втягуються у різноманітні внутрішні суперечки, де питання розділу Речі Посполитої чи "Волинської трагедії" стають маркерами приналежності до конкретних політичних партій чи груп. До вже існуючих суперечок щодо відносин з Брюсселем, релігії та мігрантів додається ще й ставлення до України. Популістські сили в Польщі створюють додаткову точку напруги з євроатлантичними союзниками, особливо стосовно політичного майбутнього України та її військової підтримки.
Постійне нагадування про історичні травми може призвести до ситуації, схожої на позицію угорського прем'єра Віктора Орбана, який час від часу ставить під сумнів результати Тріанонського мирного договору 1919 року, укладеного після Першої світової війни, через який Угорщина втратила 40% своєї території та доступ до моря. Неоднозначна реакція частини польської політичної спільноти вказує на те, що громадське життя в країні вразливе до російської пропаганди. Російські наративи проникають у польський політичний та інформаційний простір, формуючи специфічне ставлення не лише до України, але й до ЄС та НАТО.
Ця ситуація свідчить про те, що Польща та європейські країни не розуміють усього масштабу і ступеня тиску російської пропаганди, яка в прямому сенсі створює штучну дипломатичну і культурну війну. Європа досі не виробила технологій протидії російській ментальній агресії. Сама польська політична спільнота генерує масштабну політичну та управлінську кризу. А такі кризи російська пропаганда зазвичай розглядає як значний успіх, супроводжуючи їх масштабною дестабілізацією, зокрема, у сфері безпеки.
Польща має вагомі причини для припинення антиукраїнської риторики. Це стає особливо актуальним напередодні 85-ї річниці початку Другої світової війни. Тоді нацистська Німеччина, інсценізувавши прикордонний інцидент, напала на Польщу, а через два з половиною тижні до агресії приєднався СРСР, атакуючи Польщу з іншого боку та ставши співучасником розпалювання глобального конфлікту.
Агресію завжди легше зупинити рішучим втручанням на початку, поки агресор ще не зміцнився і не пристосувався. З гітлеризмом було покінчено завдяки принципу Союзників - тільки беззастережна капітуляція Німеччини. Для знищення путінізму наразі також немає іншого рецепту.
Сучасна РФ вдає з себе спадкоємицю переможців Другої світової війни і називає всіх своїх ворогів "фашистами". Але насправді путінська РФ - спадкоємиця сталінського СРСР, що розв'язав війну проти Польщі, а після закінчення Другої світової війни фактично її окупував до 1990 року. То чи не насторожує Варшаву той факт, що саме путінська пропаганда найширше включилася в медійну хайку та розкручування подій на конференції в Ольштині?
